South Pars — ключовий енергетичний актив Ірану. Саме це родовище забезпечує до 70 відсотків усього газового виробництва країни. За попередніми оцінками аналітиків, пошкодження торкнулися ділянок, які дають майже 12 відсотків загального видобутку. Для держави з хронічним дефіцитом енергії це удар стратегічного масштабу.
Ситуація особливо небезпечна тому, що Іран і без цього роками жив у режимі нестачі газу та електроенергії. Взимку проблема стає особливо гострою, коли зростає попит на опалення, гарячу воду та базові побутові потреби. Тепер удар по South Pars може ще більше посилити системний дефіцит, який давно виснажує країну.
Експерти прямо говорять про ризик глибокої газової кризи. З огляду на масштаб залежності Ірану від одного великого родовища, навіть часткове пошкодження його інфраструктури може створити ланцюговий ефект для всієї енергетичної системи. Йдеться не лише про видобуток, а й про постачання, баланс мережі та стабільність внутрішнього ринку.
Додаткове занепокоєння викликали повідомлення про нові удари по South Pars пізно ввечері в середу. Це посилило побоювання, що війна між США, Ізраїлем та Іраном переходить у фазу, де енергетична інфраструктура стає однією з головних цілей. У такому разі зона ризику швидко розширюється на весь регіон Перської затоки.
Іран і Катар, які спільно використовують це родовище, звинуватили в атаці Ізраїль. На цьому тлі Тегеран майже одразу заговорив про нову відповідь. Така реакція пояснюється просто: South Pars є не периферійним активом, а центральною опорою іранської економіки, енергетики та повсякденного життя мільйонів людей.
Іранський Корпус вартових ісламської революції навіть закликав населення в інших країнах Перської затоки, зокрема в Саудівській Аравії, Катарі та Об’єднаних Арабських Еміратах, евакуюватися з районів біля нафтогазових об’єктів. Це прозорий сигнал, що Тегеран готовий переносити ескалацію на критичну інфраструктуру сусідніх держав.
Ознаки регіональної дестабілізації вже помітні. Міністерство електроенергії Іраку повідомило, що імпорт іранського газу був повністю припинений на тлі атак по енергетичних об’єктах Ірану. Для Іраку це болючий удар, адже така втрата посилює загрозу енергетичної нестабільності та може поглибити внутрішню економічну кризу.
Парадоксально, але Іран, який має другі у світі запаси природного газу після Росії, давно не здатен повною мірою конвертувати цей ресурс у стабільне забезпечення населення. Ще до нинішніх ударів різні провінції країни регулярно стикалися з відключеннями газу та світла, що свідчило про глибоку структурну слабкість галузі.
Щоб компенсувати нестачу, іранські електростанції дедалі частіше спалювали мазут — надзвичайно брудний залишковий продукт нафтопереробки, який у багатьох країнах світу фактично заборонений через його шкоду для здоров’я. Саме використання мазуту в останні місяці значно погіршило екологічну ситуацію і викликало справжню кризу забруднення повітря.
Проблему ускладнює й сильна посуха, яка охопила Іран. Через висихання боліт і водно-болотних угідь у багатьох регіонах пил легше підіймається в повітря і поширюється на великі відстані. У поєднанні зі спалюванням мазуту це створює вибухову суміш екологічних ризиків, що безпосередньо б’є по здоров’ю населення.
Аналітики також наголошують, що удар по South Pars може прискорити й без того помітне падіння продуктивності родовища. За оцінками фахівців, видобуток газу на іранській частині цього поля вже скорочувався приблизно на 10 мільярдів кубометрів щороку через природне виснаження. Тепер цей процес може стати ще швидшим.
Загалом Іран видобуває близько 260 мільярдів кубометрів газу на рік. Навіть у ситуації внутрішнього дефіциту країна продовжувала експортувати приблизно 18 мільярдів кубометрів щороку до таких держав, як Туреччина та Ірак. Це означає, що будь-яке падіння видобутку неминуче ставить владу перед важким вибором між внутрішнім споживанням і зовнішніми контрактами.
Окремою проблемою залишається зношена інфраструктура. Іран щороку фактично спалює близько 23 мільярдів кубометрів газу через брак потужностей для його збирання, зберігання чи ефективного використання. Ще приблизно 8 мільярдів кубометрів втрачаються через витоки. Це демонструє масштаб системної неефективності навіть без фактору війни.
Слабкість енергетичної моделі посилюється ще й тим, що Іран має обмежений доступ до інвестицій та чистих технологій. Через міжнародну ізоляцію країна залишається надто залежною від викопного палива. Частка відновлюваної та ядерної енергії разом становить менш як 2 відсотки в загальному споживанні, що майже не дає простору для маневру.
Експерти попереджають про так звані каскадні наслідки. Якщо удари по газовій та нафтовій інфраструктурі триватимуть, Іран може зіткнутися з нормуванням постачання, ще більшим дефіцитом енергії та новим стрибком використання мазуту. Це означатиме не лише економічне погіршення, а й подальше загострення екологічної та гуманітарної ситуації.
Особливу небезпеку становить сценарій, за якого пошкодження інфраструктури призведе до тривалого факельного спалювання газу та масових витоків. У такому разі наслідки вийдуть далеко за межі Ірану. Забруднення повітря і викиди можуть поширюватися через кордони, завдаючи шкоди всьому регіону, а не лише одній країні.
Таким чином, удар по South Pars має значення набагато ширше, ніж руйнування одного енергетичного об’єкта. Він оголив крихкість іранської енергосистеми, загострив уже наявну газову кризу, підвищив ризики для сусідніх держав і показав, наскільки небезпечним є перехід війни в площину атак на інфраструктуру, від якої залежить життя цілих суспільств.
