Війна США та Ізраїлю проти Ірану тривала понад п’ять тижнів і за цей час пройшла шлях від блискавичної атаки по вищому керівництву Ісламської Республіки до масштабної регіональної ескалації з ударами по військових базах, енергетичній інфраструктурі та морських маршрутах у Перській затоці.
Конфлікт швидко вийшов за межі двостороннього протистояння: до нього були втягнуті Ліван, країни Затоки, єменські хусити, а наслідки відчули глобальні нафтові ринки. Нижче — стисла хронологія ключових моментів цієї кампанії: від 28 лютого, коли почалися перші удари, до 7 квітня, коли на 39-й день війни було оголошено двотижневе перемир’я.
Президент США Трамп під час прес-брифінгу в Білому домі в понеділок — Кенні Голстон
Хронологія ключових подій війни США та Ізраїлю проти Ірану
28 лютого
США та Ізраїль завдали перших ударів по території Ірану. Під атакою опинилися урядовий комплекс у Тегерані та військові об’єкти. Загинув аятола Алі Хаменеї, а також низка високопоставлених військових та розвідувальних керівників. Того ж дня удар по початковій школі для дівчат на півдні Ірану забрав щонайменше 175 життів. Іран відповів ракетами та дронами по Ізраїлю і американських базах у Катарі, Кувейті та ОАЕ.
1 березня
Іранська атака дронами по Порт-Шуайбі в Кувейті вбила шістьох американських військових — це були перші втрати США у війні. У конфлікт втягнувся «Хезболла», відкривши ракетний вогонь по Ізраїлю. Дональд Трамп заявив, що кампанія може тривати «чотири-п’ять тижнів».
8 березня
Після ліквідації частини вищого керівництва Іран оголосив новим верховним лідером Моджтабу Хаменеї, сина вбитого аятоли. Це рішення мало показати спадковість влади й небажання Тегерана демонструвати слабкість.
11 березня
Іран різко посилив атаки в районі Ормузької протоки. Було уражено щонайменше три судна. Це одразу вдарило по нафтовому ринку й підняло глобальну тривогу навколо енергетичних маршрутів.
12 березня
Моджтаба Хаменеї виступив із першою письмовою заявою як новий верховний лідер і наказав продовжувати блокування Ормузької протоки. Того ж дня в Іраку розбився американський літак-заправник KC-135, загинули шестеро членів екіпажу. Загальні втрати США зросли щонайменше до 13 військових.
13 березня
Американські сили провели масштабне бомбардування острова Харк — головного нафтового експортного вузла Ірану. Трамп стверджував, що удар був спрямований по військовій інфраструктурі, а не по нафтових об’єктах як таких.
17 березня
Ізраїль ліквідував двох ключових діячів іранської системи безпеки: Алі Ларіджані, главу Ради національної безпеки, та Голамрезу Солеймані, керівника «Басідж». Це став один із найважчих ударів по іранській верхівці після початку війни.
18 березня
Конфлікт перейшов у фазу взаємних ударів по енергетичній інфраструктурі Перської затоки. Ізраїль атакував газове родовище Південний Парс, яке забезпечує більшість видобутку газу в Ірані. У відповідь Катар заявив про іранський удар по Ras Laffan Industrial City — найбільшому у світі експортному LNG-комплексу.
23 березня
Трамп уперше публічно заявив, що США та Іран обговорюють завершення війни. Це був перший відкритий сигнал про дипломатичний трек після початку бойових дій.
27 березня
Іранський удар по базі Prince Sultan у Саудівській Аравії поранив 12 американських військових. Це стало одним із найсерйозніших проривів американської системи ППО за весь час конфлікту.
28 березня
До війни приєдналися єменські хусити, запустивши балістичну ракету по Ізраїлю. Ракету було перехоплено, але сам факт означав подальше розширення війни на регіональному рівні.
3 квітня
Іран збив американський винищувач F-15E. Один член екіпажу був врятований того ж дня, пошук другого тривав ще дві доби. Це був перший випадок у цій війні, коли Іран знищив американський бойовий літак.
7 квітня
Дональд Трамп оголосив про двотижневе перемир’я з Іраном. Іранська рада нацбезпеки підтвердила домовленість і подала її як власну політичну перемогу. На 39-й день війни було оголошено припинення вогню.
Підсумок хронології
Війна тривала понад п’ять тижнів і швидко вийшла за межі двостороннього конфлікту. Вона охопила Іран, Ізраїль, Ліван, країни Перської затоки, морські маршрути Ормузької протоки та глобальні енергетичні ринки. Її логіка розвивалася від блискавичного удару по іранському керівництву до широкої регіональної ескалації, ударів по інфраструктурі та спроби дипломатичного замороження конфлікту.
