Європейська політика щодо післявоєнної відбудови України поступово виходить із площини декларацій і входить у фазу інституційних рішень. Схвалена в Страсбурзі резолюція Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи фіксує принцип, який ще недавно залишався дискусійним: російські активи мають бути не лише заморожені, а й використані як фінансове джерело відновлення українських регіонів.
Це рішення важливе не лише як політичний сигнал. Воно створює рамку для майбутніх юридичних і фінансових механізмів, що визначатимуть архітектуру повоєнної економіки України. Йдеться про перехід від концепції допомоги до концепції відповідальності — коли відбудова країни стає не благодійністю партнерів, а прямим наслідком агресії.
У документі закладено і другий ключовий принцип: відновлення має відбуватися за моделлю build back better — із модернізацією інфраструктури, інтеграцією європейських стандартів, зміцненням демократії та верховенства права. Це означає, що відбудова України не обмежиться фізичною реконструкцією, а стане інструментом системної трансформації держави.
За попереднім аналізом Дейком, резолюція фактично поєднує три процеси в єдину логіку: конфіскацію активів РФ, реформу місцевого самоврядування та європейську інтеграцію України. Така зв’язка формує довгострокову модель, у якій регіони стають не виконавцями рішень центру, а ключовими суб’єктами економічного відновлення.
Окремий акцент зроблено на ролі децентралізації. Саме реформа місцевого самоврядування, проведена до повномасштабної війни, дозволила громадам зберегти керованість у кризі. Незалежні бюджети, розширені повноваження та горизонтальні зв’язки дали можливість швидко реагувати на гуманітарні виклики, забезпечувати базові послуги та координувати допомогу.
Цей досвід змінює саму логіку відбудови. Вона більше не може бути централізованим процесом, де ресурси розподіляються зверху вниз. Натомість формується підхід «знизу вгору», у якому громади визначають пріоритети — від житлового фонду до енергетичної інфраструктури, від освіти до ринку праці.
У практичному вимірі це означає значно ширший порядок денний. Відновлення житла, модернізація комунальних послуг, підтримка психічного здоров’я, інтеграція ветеранів, розвиток освіти для молоді, яка повертається в країну — усі ці напрями розглядаються як елементи єдиної системи. Паралельно закладається основа для економічного зростання: інвестиції в інфраструктуру, зайнятість, енергетичну незалежність, екологічну безпеку.
Не менш важливим є вимір міжнародної співпраці. Конгрес прямо закликає муніципалітети та регіони держав Європи до партнерства з українськими громадами. Це відкриває новий рівень інтеграції — не лише на рівні урядів, а й через прямі зв’язки між містами, що можуть прискорити трансфер досвіду, технологій і управлінських практик.
Водночас питання конфіскації російських активів залишається юридично складним. Воно потребує узгодження між національними законодавствами, міжнародним правом і фінансовими інституціями. Проте сама поява чіткої політичної позиції на рівні Ради Європи свідчить про зміну балансу: від обережності до пошуку рішень.
У ширшій перспективі це рішення може стати прецедентом для глобальної системи безпеки. Якщо принцип «агресор платить» буде реалізований, він змінить правила гри для міжнародних конфліктів, перетворивши економічну відповідальність на невід’ємну частину стримування.
Для України ж ідеться про більше, ніж відбудову. Це шанс синхронізувати відновлення інфраструктури, реформу держави та рух до ЄС в одному процесі. І саме на рівні регіонів вирішуватиметься, чи стане ця модель успішною — або залишиться політичною декларацією без практичного втілення.
