У своїй серії епічних фентезійних романів «Пісня льоду і полум'я» автор Джордж Мартін створив тріо зброєносців - Керлі, Мо та Ларрі, трьох блазнів. Супергероїв Синього Жука та Зелену Стрілу він використав як основу для емблем шляхетних родів. Під час подій, зображених у «Домі Дракона», важливим домом Таллі по черзі керують лорди Гровер, Елмо та Керміт, а для повноти картини додається сер Оскар, ніби «Вулиця Сезам» завітала до Семи Королівств.
Тож чи вважаю я можливим, що у своїй книзі «Вогонь і кров», яка лягла в основу «Дому дракона», Мартін поставив принца Аемонда Таргарієна на чолі Вестеросу лише для того, щоб зухвало проілюструвати максиму «У країні сліпих одноокий - король»? Я б не відкидав цього.
Порівняно з тотальною драконячою війною минулого тижня, епізод цього тижня був більш стриманим, хоча й не менш важливим. Сходження Аемонда Одноокого на престол, поки його брат Ейгон у комі чіпляється за життя в обгорілому і побитому тілі, є тривожною подією в кількох аспектах. Вже володіючи найсмертоноснішою зброєю громадянської війни Таргарієнів, стародавнім драконом Вхагаром, Аемонд тепер має політичну владу, яка відповідає його вогневій потужності. Така консолідація контролю не обіцяє нічого доброго жодному з інших помітних голосів у малій раді, особливо Аемонду та матері Ейгона, яка дедалі більше маргіналізується, вдовствуючій королеві Алісенті.
Навіть його номінальні прихильники явно незадоволені своїм вибором регента, хоча й відчувають, що цей вибір у кращому випадку обмежений. Сір Крістон Коул на власні очі бачив, як Аемонд намагався вбити його брата, спочатку з Вхагаром, а потім особисто, але він нічого про це не розповідає Алісенте. Він погоджується на піднесення Аемонда не всупереч жаху, свідком якого він був, а завдяки йому. Тепер це війна драконів, каже він Алісенте, і тому їх повинен очолити вершник на драконі.
Логіка сера Лариса Стронга більше політична, ніж військова. Як би це виглядало, запитує він, якби вони відхилили претензію Рейнири на підставі її статі, лише для того, щоб зробити королевою-регентом іншу жінку, Алісенту? Правові та соціально-політичні води були б значно замулені, а підтримка поставлена під загрозу. За винятком дідуся Орвайла (Курт Егіаван), звичного голосу розуму, всі члени ради підтримують кандидата-чоловіка, а не жінку.
Режисерка епізоду Клер Кілнер дозволяє камері затриматись на обличчі акторки, яка грає Алісенту, Олівії Кук, у цей момент. Музика композитора Раміна Джаваді набуває зловісно-сучасного звучання, камера наближається, а королева Алісанта намагається стримати свій... гнів? Збентеження? Страх? Біль, особливо через те, що її покинули і коханий, і син? Все це можна побачити в надзвичайно комунікабельних очах Кука.
Принаймні, у випадку Алісент коханий і син - це дві різні людини. Чого не можна сказати про Демона Таргарієна, самопроголошеного короля Вестеросу, у його снах з привидами Гарренхолу. (Більшу частину епізоду він проводить у змовах, щоб правити з дружиною Рейнирою поруч або без неї). У якийсь момент ми бачимо його посеред еротичного сну з невідомою, але безсумнівно Таргарієн, жінкою в головній ролі. Розмазуючи кров по його обличчю, вона виявляється його матір'ю, Алісою (Емелін Ламберт). Чи її похвала «улюбленому синові» лунає з потойбічного світу, чи є лише продуктом видавання бажаного за дійсне несвідомим розумом Демона - вирішувати глядачеві.
Проблеми Демона виходять за межі химерних снів - чи, якщо вже на те пішло, видіння його мертвої дружини Лаєни, які з'являються в інших частинах епізоду. Еліс Ріверс, місцева відьма Гарренхолу, продовжує намовляти його, і вона, здається, має вікно в його сни. Задум Демона використати давню сімейну ворожнечу Блеквудів і Брекенів, надавши Блеквудам ліцензію на військові злочини, ламає Брекенів, але це обертається проти інших лордів у регіоні, які відступають від безглуздої жорстокості Демона.
Вдома Рейніра дедалі більше розчаровується через відмову Демона виконувати накази - навіть тоді, коли вона застрягла вдома за порадою всіх своїх радників і членів сім'ї. А його пасинок Джейкеріс бере справу в свої руки і сам летить до Річкових Земель, щоб домовитися з могутнім, але дволиким Домом Фреїв, сподіваючись створити владну базу, вільну від впливу Демона.
І справді, в той час як члени молодого покоління Команди Зелених здебільшого замишляють недобрі справи, в Команді Чорних з дітьми все гаразд. Джейс - вправний і чарівний переговірник; він порушує букву наказів своєї матері, залишаючись вірним духу її кампанії, на відміну від свого вітчима. Він спокутує свій проступок, хоч і з добрими намірами, придумавши план, як знайти далеких нащадків Таргарієнів, щоб покататися верхи на драконах, які причаїлися навколо фортеці його матері, Драконячого Каменя. Тим часом наречена Джейса, Бейла Таргарієн, здається, успішно переконала свого мудрого, але скорботного дідуся, Корліса, залишитися вірним справі, яку вшанувала його покійна дружина Рейніс, ставши новою правицею Рейнири.
І хоча Раена Таргарієн (Фібі Кемпбелл) не є вершницею на драконі, як її сестра Бейла чи зведений брат Джейс, її вразливість виявляється перевагою. Відправлена на переговори з леді Джейною Аррен (Аманда Коллін, яка блискуче зіграла у фантастичному бойовику «Виховані вовками»), вона наштовхується на стіну опору. Яка користь від двох дракончиків, яких Раена принесла до гірської фортеці дому Арренів, Ейрі, якщо на допомогу прийдуть такі, як Вхагар, запитує леді Джейна? «Я не люблю відчувати себе безсилою», - каже вона.
«Мені теж», - відповідає Раена. Здається, цей коментар змушує дворянку по-іншому подивитися на свою гостю, але лише на мить; вона недбало зронила новину про смерть Раеніс, бабусі дівчинки, коли йшла.
«Дракон» дедалі вправніше використовує свою глибоку лаву запасних для розвитку сюжету та втілення великих ідей. Ми вже бачили, як такі другорядні гравці, як лицарі-близнюки Сер Аррик і Сер Еррик, приносять драматичні дивіденди, тому я думаю, що варто уважно стежити за тим, коли такі, як Раена, вийдуть на центральну сцену. Або коваль Г'ю, який зараз намагається втекти з Королівської Гавані, перш ніж голод і злидні заберуть його хвору доньку. Або фрейліна Рейнири Елінда (Джордон Стівенс), яку відправили назад до столиці; вона біжить прямо до колишньої жертви нападу Ейгона, служниці Діанни (Медді Еванс), намагаючись згуртувати малий народ на захист Рейнири.
Останнє може виявитися легшим, ніж очікувалося, через чергову невимушену помилку сера Крістона Коула. Взявши сторінку з п'єси Отто Хайтауера, людини, яку він витіснив з посади десниці короля, Коул влаштовує театралізовану похоронну процесію для обезголовленого нащадка Старої Валірії. Але цього разу, замість того, щоб показати всім жорстокість Рейнири, демонструючи понівечений труп маленького хлопчика королеви Гелени, Коул тягне вулицями смердючу відрубану голову дракона Рейниса, Меліса. Окрім того, що це жахливе видовище, люди вважають його поганою прикметою.
І чому б не вважати? Мертвий дракон підтверджує, що і звірі, і люди, які на них їздять, - не боги, а створіння з плоті та крові, такі ж смертні, як і будь-який мешканець Блошиного кінця. Чи справді це той меседж, який хоче донести кожна з половин розділеного Дому Дракона? Чи хочуть вони, щоб люди цікавилися, як вбити дракона?
