Повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало не лише війною за території, а й війною проти правди. У цій війні журналісти опинилися на передовій — без зброї, але з камерою, диктофоном і відповідальністю говорити світові те, що намагаються приховати. Вони стали мішенню так само, як військові, лікарі чи рятувальники.
За даними Інституту масової інформації, з початку повномасштабної війни загинув 121 медійник. Серед них — журналісти, оператори, редактори, фотографи, режисери. П’ятнадцять із них загинули під час виконання професійних обов’язків, працюючи в зоні бойових дій або під обстрілами.
Ці люди не просто фіксували події. Вони створювали хроніку війни, яка стане частиною історичної пам’яті України та світу. Їхні матеріали — це докази злочинів, свідчення страждань мирних мешканців і приклади незламності українського суспільства.
Кожна смерть медійника — це не лише особиста трагедія родини й колег, а й удар по свободі слова. Саме тому статистика, оприлюднена ІМІ, потребує не сухого прочитання, а глибокого осмислення.
Війна проти журналістів — це стратегія. І вона має на меті змусити мовчати тих, хто бачить і говорить правду.
Загиблі голоси війни: журналісти, які не повернулися
Серед 121 загиблого медійника є ті, чиї імена вже стали символами професійної мужності. Останні місяці принесли нові втрати, що боляче відгукнулися в журналістській спільноті та далеко за її межами.
Костянтин Штифурак — військовий, режисер і журналіст — поєднав творчість і службу, захищаючи країну зі зброєю в руках. Його шлях показує, як медійники часто стають воїнами, не полишаючи внутрішньої потреби розповідати правду навіть у найтемніші часи.
Іншою болючою втратою став Василь Хомко, колишній режисер популярного шоу «Орел та решка». Його професійна кар’єра була пов’язана з подорожами та відкриттям світу, але війна змусила його зробити вибір на користь захисту власного дому.
Ці історії демонструють, що журналісти в Україні не ховаються за об’єктивом. Вони живуть у тій самій реальності, що й мільйони громадян, і часто платять за це найвищу ціну.
Загибель медійників під час війни — це також втрата унікального погляду на події. Кожен із них мав власний стиль, власний голос і власне бачення, яке більше ніколи не пролунає.
Пам’ять про цих людей — не лише скорбота, а й відповідальність. Вона зобов’язує суспільство захищати тих, хто продовжує працювати попри небезпеку.
Системний тиск на медіа: від обстрілів до судових вироків
За три роки й десять місяців повномасштабної війни Росія скоїла 870 злочинів проти журналістів і медіа в Україні. Ця цифра свідчить про системність і масштаб тиску, спрямованого на знищення незалежної інформації.
Лише за листопад–грудень Інститут масової інформації зафіксував два нові злочини проти медіа. Один із них — пошкодження приміщення філії «Суспільне Запоріжжя» внаслідок нічного обстрілу міста. Вибиті вікна й зруйновані стіни — це нагадування, що навіть редакції не є безпечним місцем.
Інший випадок — судовий вирок громадянському журналісту Вілену Темер’янову. Його засудили до 14 років ув’язнення за сфабрикованим обвинуваченням у тероризмі. Такий юридичний тиск має на меті залякати всіх, хто наважується фіксувати реальність на тимчасово окупованих територіях.
Крім фізичного насильства, журналісти стикаються з переслідуваннями, погрозами та викраденнями. Зафіксовано десятки випадків поранень, замахів на вбивство, зникнень і незаконних затримань.
Окремою формою тиску є знищення інфраструктури: обстріли телевеж, захоплення редакцій, вимкнення українського мовлення та запуск пропагандистського контенту на базі захоплених медіа.
Усе це створює середовище постійного страху, в якому журналістська робота перетворюється на акт щоденного героїзму.
Роль Інституту масової інформації та боротьба за свободу слова
Інститут масової інформації відіграє ключову роль у документуванні злочинів проти медіа та захисті прав журналістів. Організація працює з 1996 року і стала одним із головних центрів експертизи медіасфери в Україні.
Під час російсько-української війни ІМІ не лише фіксує порушення, а й надає практичну допомогу. Журналісти отримують засоби захисту для роботи в зоні бойових дій, консультації та підтримку в критичних ситуаціях.
Особливе значення має моніторинг свободи слова, який ІМІ веде на постійній основі. Це єдиний в Україні системний облік медійних злочинів, що дозволяє бачити повну картину тиску на журналістику.
Мережа регіональних представників і хабів «Медіабаза» забезпечує безперервну підтримку медійників по всій країні. Завдяки цьому навіть у прифронтових регіонах журналісти не залишаються наодинці з викликами війни.
Міжнародне партнерство з організаціями на кшталт «Репортерів без кордонів» та IFEX допомагає доносити правду про ситуацію в Україні до світової спільноти.
Боротьба за свободу слова під час війни — це боротьба за майбутнє. Поки журналісти продовжують працювати, правда має шанс бути почутою, а пам’ять про загиблих медійників стає моральним орієнтиром для всього суспільства.
