Візит Емманюеля Макрона до Пекіна став черговою спробою Європи змусити Китай активніше вплинути на Росію й війну проти України. Офіційно — «конструктивна роль» Пекіна в мирному врегулюванні. Неофіційно — спроба не допустити мирного плану, де ЄС залишиться статистом.
Макрон прилетів у Китай уже після зустрічі з Володимиром Зеленським у Парижі, де публічно заявив: рішення про територіальні поступки може ухвалювати лише Київ. Цим він зафіксував червону лінію для будь-яких мирних переговорів щодо України, включно з ініціативами США й Китаю.
Для Парижа ключове завдання — не дати перетворити Україну на розмінну монету у великій грі Вашингтона, Москви й Пекіна. У ситуації, коли мирний план США активно обговорюється з Росією, а ЄС часто опиняється «після факту», Макрон намагається повернути Європі суб’єктність.
Сі Цзіньпін, своєю чергою, демонструє знайому формулу: Китай «проти перекладання провини і очорнення», підтримує політичне врегулювання, але не говорить прямо про тиск на Кремль. Це продовження лінії Пекіна — залишатися «миротворцем», не розриваючи стратегічне партнерство з Москвою.
Французький президент спробував перевести дискусію в практичну площину: принаймні добитися припинення ударів по критичній інфраструктурі України. Особливо енергетичній, яка взимку стає найболючішою ціллю російських атак. Проте публічних сигналів про готовність Китаю натиснути на Путіна не прозвучало.
Причина в тому, що для Пекіна війна Росії проти України — не лише гуманітарна чи правова криза, а й важіль у протистоянні зі США. Китай не зацікавлений у рішучій перемозі жодної зі сторін: надто слабка Росія посилює Захід, надто сильна — провокує хаос і санкційний тиск, який може перекинутися на Пекін.
Сам Макрон приїхав до Сі з ослабленими картами. Франція переживає економічні й політичні турбуленції, проти її продукції Пекін погрожує митами, а всередині ЄС немає єдності щодо того, як будувати стосунки з Китаєм. Це робить Париж більш вразливим до китайського економічного тиску.
Українські солдати обстрілюють російські цілі в Запорізькій області на сході України в жовтні. Пан Сі та пан Макрон наголосили, що між їхніми поглядами на війну все ще існує значна розбіжність — Тайлер Хікс
Китай паралельно нав’язує Європі власний порядок денний — насамперед щодо Тайваню. Пекін очікує, що Франція принаймні не підтримає жорстку позицію Японії, яка відкрито заговорила про можливе застосування сили у разі китайського нападу на острів.
Офіційні резюме переговорів показові. Пекін детально говорить про «серйозну шкоду» японської позиції щодо Тайваню й сподівається на підтримку Франції. Париж же в публічному викладі взагалі не згадує ні Тайвань, ні Японію, концентруючись на війні в Україні та ширших «міжнародних кризах».
Це означає, що Макрон воліє не заходити у гострий китайсько-японський конфлікт, щоб не розмити власний меседж про роль Китаю у війні проти України. Але й відверто стати на бік Пекіна щодо Тайваню Франція не готова — це зруйнувало б довіру з боку США та партнерів по НАТО.
У своїх заявах Сі наполягає: Франція має ухвалювати «самостійні рішення» в умовах глобальної турбулентності. Це пряма гра на європейській дискусії про стратегічну автономію, де Макрон уже кілька років намагається відокремити ЄС від автоматичного слідування США.
Для Китаю ідеальний варіант — Європа, яка зберігає економічні контакти з Пекіном, дистанціюється від американської лінії жорсткого стримування і водночас розколюється з Вашингтоном через підходи до війни в Україні. Тоді роль Китаю як «незамінного посередника» лише зростатиме.
Однак французький президент поки що не отримує від Сі того, на що розраховував. Лунають загальні формули про «конструктивну роль» і «зупинку ескалації», але жодних конкретних зобов’язань перед Києвом або ЄС. Натомість Пекін чітко захищає власні економічні інтереси.
Франція й Китай підписали пакети угод у сферах ядерної енергетики, аграрного сектору й екології. Сі обіцяє більше імпортувати «якісну французьку продукцію», але паралельно вимагає «чесного середовища» для китайського бізнесу в Європі, де наростає тарифний тиск на китайські товари.
ЄС намагається обмежити надмірний імпорт дешевих китайських електромобілів і промислової продукції, захищаючи власний ринок. Відповідь Пекіна — погрози митами на французьке м’ясо й молочку. Макрону доводиться балансувати між геополітичними цілями та страхом перед торговельною війною з другим економічним гігантом світу.
На цьому тлі питання ролі Китаю у війні здається другорядним для Пекіна. Вигідніше зберігати статус «миротворця без зобов’язань», підтримуючи контакти і з Москвою, і з Києвом, і з Брюсселем. Це дозволяє Китаю торгуватися з кожною стороною, не беручи на себе відповідальності за результат мирних переговорів щодо України.
Для Європи ж ситуація критична. Якщо мирний план США й Росії буде сформований без реального впливу ЄС і Китаю, Україна ризикує отримати угоду, в якій її суверенітет і безпека будуть пожертвувані заради компромісу великих гравців. Саме цього Макрон намагається уникнути, включаючи економічні важелі.
«Для танго справді потрібні двоє», – сказав президент Трамп після того, як його посланці залишили зустріч у Москві без суттєвих проривів у їхній зустрічі з президентом Росії Володимиром В. Путіним — Даг Міллс
Паралельно Європа боїться сценарію, коли Пекін використає війну як аргумент на свою користь у протистоянні зі США в Азії. Наприклад, вимагаючи фактичного нейтралітету ЄС щодо Тайваню в обмін на «конструктивну роль» у врегулюванні війни Росії проти України.
Що важливо для Києва: французький лідер чітко повторює, що рішення про будь-які територіальні зміни має залишатися за Україною. Це прямий сигнал і Вашингтону, і Пекіну, які шукають формули «болючого, але прийнятного» компромісу й розглядають можливість заморозки лінії фронту.
Однак дипломатичні жести самі по собі не зупиняють ракетні удари й наступи на фронті. Без реальних зобов’язань Китаю тиснути на Росію, вплив Пекіна на мирний процес залишиться обмеженим. Китайська економіка важлива для Кремля, але політична воля Путіна поки що сильніша за економічні аргументи.
У короткостроковій перспективі візит Макрона навряд чи змінить траєкторію війни. Проте він показує: у великій грі за майбутній порядок Європи й світу сторони вже розставляють фішки. Китай прагне статусу глобального арбітра, США — головного архітектора мирної угоди, ЄС — гаранта безпеки на власному континенті.
Для України висновок очевидний. Розраховувати на те, що Китай раптом різко натисне на Москву, не варто. Але важливо, щоб Пекін не став союзником Кремля у легітимізації територіальних захоплень. І тут дипломатія України з Парижем, Берліном і Брюсселем може зіграти ключову роль.
У підсумку візит Макрона до Пекіна оголив просту реальність: Європа хоче зробити Китай частиною рішення, але Пекін поки воліє залишатися частиною проблеми й інструментом тиску на Захід. Чи вдасться змінити цю формулу — залежатиме не лише від Парижа, а й від того, наскільки єдиним буде сам ЄС у питанні підтримки України та стримування Китаю.
Зліва направо: прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, президент Франції Еммануель Макрон та канцлер Німеччини Фрідріх Мерц у Йоганнесбурзі в суботу. Схоже, що вони розробили посібник із дій Трампа — Фото басейну від WPA
