Світові лідери, керівники транснаціональних корпорацій та представники громадянського суспільства знову зібралися у швейцарському Давосі на щорічну зустріч Всесвітнього економічного форуму. Цьогорічна, 56-та за рахунком, подія відбувається в умовах різкої геополітичної турбулентності, коли правила міжнародної гри дедалі частіше замінюються ситуативними домовленостями.
Давос-2026 — це не просто конференція про економіку. Це дзеркало глобальної тривоги, де війна в Україні, торговельні війни, загроза ескалації на Близькому Сході та революційні зміни у сфері штучного інтелекту зливаються в єдиний порядок денний світової політики та глобальної економіки.
Центральною фігурою форуму став президент США Дональд Трамп, який прибув до Швейцарії з великою делегацією. Його присутність визначає тон дискусій, адже саме політика Вашингтона дедалі частіше розглядається як ключове джерело глобальних ризиків і водночас головний фактор стримування великих конфліктів.
За попереднім аналізом редакції «Дейком», Давос-2026 демонструє переломний момент: світ більше не очікує єдиного лідера, натомість намагається адаптуватися до багатополярної, фрагментованої реальності, де економічні інтереси дедалі частіше переважають ціннісні декларації.
Десятки тисяч іранців вийшли на вулиці під час останнього повстання, зокрема антиурядового протесту в Тегерані — UGC, через Associated Press
Що робитиме президент Трамп далі? Це питання, яке хвилюватиме учасників Давосу — Ерік Лі
США і фактор Трампа: економіка замість ідеології
Питання «що зробить Дональд Трамп далі» стало неформальним лейтмотивом форуму. За словами колишнього президента Франції François Hollande, нинішній глава Білого дому не є класичним «воєнним президентом», але активно використовує загрозу сили як інструмент економічного тиску.
Трамп, на відміну від своїх попередників, не апелює до ролі США як «лідера вільного світу». Його підхід прагматичний: кожен конфлікт розглядається крізь призму торговельного балансу, тарифів та внутрішньополітичної вигоди. Саме це, на думку багатьох учасників Давоса, робить американську політику одночасно передбачуваною і небезпечною.
Колишні європейські лідери згадують, що ще після виборів 2016 року Трамп відкрито заявляв про небажання дотримуватися Паризької кліматичної угоди та іранської ядерної домовленості, якщо вони не приносять прямої економічної користі США. Ця логіка залишається незмінною й у 2026 році.
Глобальні ризики і втрата американського «якоря»
Аналітики все частіше говорять про те, що Сполучені Штати перестають бути стабілізуючим фактором світового порядку. Президент консалтингової компанії Eurasia Group Ian Bremmer назвав США головним джерелом глобальних ризиків у 2026 році.
Йдеться не лише про персоналію Трампа, а про глибший зсув у американській політичній системі. США дедалі менш охоче беруть на себе роль глобального поліцейського, архітектора вільної торгівлі чи гаранта демократичних цінностей, залишаючи вакуум, який ніхто не здатен швидко заповнити.
За оцінкою експертів, жодна інша держава чи союз країн наразі не має ні ресурсів, ні політичної волі, щоб замінити США у ролі системного лідера. Це створює ситуацію стратегічної невизначеності, яку Давос лише фіксує, але не може вирішити.
У 2022 році ціни на газ різко зросли після вторгнення Росії в Україну — Джастін Салліван
Тарифи, ринки і нові торговельні війни
Торгова політика стала однією з найгарячіших тем форуму. Колишній президент Світового банку Robert Zoellick прогнозує продовження тарифних воєн як головного інструменту впливу США на партнерів і конкурентів.
У 2025 році глобальні фондові ринки показали рекордне зростання, що створює ілюзію стабільності. Проте за цими цифрами ховається крихка рівновага: масштабні американські тарифи, запроваджені щодо понад ста країн, можуть спровокувати ланцюгову реакцію протекціонізму.
Водночас світова торгівля дедалі більше диверсифікується. Частка США у глобальному товарообігу знижується, а нові регіональні угоди, зокрема між ЄС та країнами Південної Америки, формують альтернативні центри економічного тяжіння.
Енергетика як геополітична зброя
Після вторгнення Росії в Україну питання енергетичної безпеки знову опинилося в центрі глобальної політики. Професорка Гарвардського університету Meghan O’Sullivan наголошує: понад 80% світової енергії досі забезпечується викопним паливом, що робить нафту і газ ключовими інструментами впливу.
Енергоресурси більше не є нейтральним товаром. Вони стають важелем тиску, елементом шантажу та фактором внутрішньополітичної стабільності. Приклад Венесуели чи Ірану лише підтверджує, що контроль над нафтовими потоками може визначати долю режимів.
15 січня в Каракасі, Венесуела, відбувся марш на знак протесту проти захоплення президента Ніколаса Мадуро та його дружини Сілії Флорес Сполученими Штатами — Максвелл Брісено
Демонстрація біля будівлі Парламенту в Лондоні 13 січня. Протести в Ірані були викликані крахом валюти та стрімким зростанням інфляції — Кін Чеунг/Associated Press
Китай: тиха вигода від хаосу
На тлі західної фрагментації Китай виглядає одним із головних бенефіціарів. За словами професора David Shambaugh, Пекін послідовно рухається до статусу технологічної наддержави, інвестуючи в робототехніку, біотехнології та штучний інтелект.
Китай також зміцнює позиції у світовій торгівлі, встановивши рекордний торговельний профіцит. Особливий акцент робиться на країнах глобального Півдня, де дешевий китайський експорт витісняє західних конкурентів.
Показово, що Дональд Трамп практично не піднімає питання прав людини у відносинах із Пекіном. Це створює для Сі Цзіньпіна комфортні умови для геополітичного маневру і стратегічного планування.
Іран і загроза регіонального вибуху
Початок 2026 року ознаменувався масштабним повстанням в Ірані. Обвал національної валюти та інфляція вивели на вулиці десятки тисяч людей. Протести швидко набули політичного характеру, ставлячи під сумнів саме існування теократичного режиму.
Франсуа Олланд вважає, що демократичний Іран кардинально змінив би баланс сил на Близькому Сході. Проте ризики перехідного періоду надзвичайно високі, а будь-яка зовнішня інтервенція може спровокувати масштабну регіональну кризу.
Давос між доступом і впливом
Всесвітній економічний форум, заснований у 1971 році, давно став символом глобальних еліт. Його критикують за закритість і відрив від реальності, але водночас визнають: у світі, розділеному війнами і санкціями, Давос залишається одним із небагатьох майданчиків для діалогу.
Проблема полягає в іншому. Як слушно зауважують учасники, доступ до впливових осіб не гарантує реальних змін. Давос-2026 чітко демонструє: глобальні розмови все ще випереджають глобальні дії.
У підсумку форум у Швейцарії фіксує головну тенденцію сучасності — світ увійшов у епоху стратегічної невизначеності. І поки лідери дискутують у гірському курорті, нова архітектура міжнародних відносин формується хаотично, поза залами конгрес-центру.
