Заява Володимира Зеленського про те, що США готові фіналізувати гарантії безпеки лише після готовності України вийти з Донбасу, стала однією з найгостріших у нинішньому дипломатичному циклі. Якщо ця позиція справді відображає лінію Вашингтона, то мова вже не просто про мирний план, а про принципову зміну логіки переговорів щодо війни Росії проти України.
За словами президента, у тристоронніх контактах між США, Росією та Україною залишаються невирішеними два базові питання: хто фінансуватиме довгострокове озброєння України та якою буде конкретна відповідь союзників у разі нової російської агресії після можливої угоди. Саме ці параметри й визначають, чи будуть гарантії безпеки реальним стримуванням, чи політичною декларацією.
Суть української позиції полягає в тому, що Донбас — це не лише територія, а й елемент оборонної конфігурації держави. Зеленський прямо наголосив, що схід України є частиною самих гарантій безпеки, бо передача укріплених рубежів Росії означала б погіршення безпеки не тільки для України, а й для всієї Європи.
За попереднім аналізом «Дейком», у цій формулі вирішальним є не лише питання кордонів, а й небезпечний прецедент. Якщо безпекові гарантії справді ставляться в залежність від територіальних поступок, то міжнародна безпека починає виглядати як предмет обміну, а не як інструмент запобігання новій війні. Для Києва це означає, що мирні переговори можуть перетворитися на механізм легалізації воєнного тиску.
Проблема для України ще й у тому, що Донбас у російській воєнній логіці давно має значення більше, ніж просто регіон. Для Кремля контроль над усім Донбасом залишається однією з ключових політичних цілей війни. Москва не досягла цієї мети швидко на полі бою, тому намагається добитися бажаного і через дипломатичний трек, де тиск на Київ може виявитися дешевшим за новий масштабний наступ.
Українські солдати в Донецькій області України, грудень — Тайлер Хікс
У цьому сенсі американська умова, озвучена Зеленським, змінює саму рамку дискусії. Раніше йшлося про те, які саме гарантії безпеки — формат, строк, механізм дії, рівень участі США та Європи — можуть убезпечити Україну після припинення вогню. Тепер же головним стає інше: чи не пропонується Україні спершу послабити власну стратегічну позицію, а вже потім отримати обіцянки захисту.
Це особливо чутливо на тлі попередніх заяв про те, що проєкт документа щодо гарантій уже був майже готовий. У січні Зеленський говорив, що документ зі США був “на сто відсотків готовий”, а AP тоді повідомляло про американську пропозицію 15-річних гарантій як частини мирного плану. Отже, нинішня пауза виглядає не технічною, а політичною: вузол зав’язаний саме на територіальному питанні.
Додатковий вимір цієї історії — вплив Близького Сходу на американські пріоритети. Зеленський у розмові з Reuters прямо сказав, що війна навколо Ірану впливає на наступні кроки Дональда Трампа і посилює тиск саме на Україну. Le Monde також відзначає, що ескалація на Близькому Сході відтягує увагу й ресурси союзників, насамперед США, від українського напрямку.
Це створює для Києва дуже складну дипломатичну ситуацію. З одного боку, Україна наполягає на міцних безпекових зобов’язаннях, бо без них будь-яке перемир’я може стати лише паузою перед новим наступом Росії. З іншого — Вашингтон, за версією української сторони, прагне швидкого результату й шукає варіант угоди, який можна політично подати як завершення війни вже зараз.
Саме тому питання Донбасу виходить далеко за межі географії. Йдеться про те, чи можна обміняти стратегічну глибину оборони на майбутні обіцянки підтримки. Військові аналітики вже давно наголошують: російський наступ на весь Донбас просувається повільно й потребує значного ресурсу. Інакше кажучи, те, чого Росія поки не змогла повністю досягти військово, вона потенційно може спробувати отримати через переговорну формулу.
Українські солдати поблизу Лимана в Донецькій області минулого місяця — Тайлер Хікс
Для Європи це теж принциповий тест. Якщо територіальна поступка стане умовою для гарантій безпеки, тоді виникне питання про стійкість усієї післявоєнної системи стримування на континенті. Адже сигнал буде прочитаний не лише в Москві: силовий перегляд кордонів може виявитися не безумовно покараним, а врешті частково конвертованим у дипломатичний результат.
Не менш важливо й те, що Білий дім на момент публікації Reuters не надав негайного коментаря на слова Зеленського. Це залишає простір для двох версій. Перша: український президент публічно підвищує ставки перед наступним раундом переговорів і фіксує для партнерів “червону лінію”. Друга: у переговорах справді сформувалася небезпечна конструкція, за якої гарантії безпеки стали інструментом тиску на жертву агресії, а не на агресора.
Водночас сама українська риторика залишається послідовною. Зеленський повторює, що саміт за участю його, Трампа і Путіна є єдиним способом розв’язати вузол територій і гарантій. Це показує: Київ поки не закриває дипломатичне вікно, але намагається перевести дискусію на найвищий рівень, де можна або зафіксувати принципи, або публічно продемонструвати, хто саме штовхає переговори до капітуляційної логіки.
На практиці нинішній сюжет стосується не тільки миру, а й моделі миру. Один варіант — це припинення війни на основі сильних міжнародних гарантій, збереження української державності й довгострокового стримування Росії. Інший — швидка угода, в якій територіальна поступка подається як ціна за паузу, а ризик нової війни відкладається на майбутнє. Саме між цими двома моделями зараз, схоже, і точиться головна боротьба.
Тому заява Зеленського важлива не лише як елемент переговорної тактики. Вона є попередженням: формула “гарантії в обмін на Донбас” може виявитися не шляхом до стабільності, а новим джерелом нестабільності. Бо якщо безпека купується ціною поступки агресору, то це вже не гарантія миру, а відтермінування наступної кризи.
