30 січня 2026 року Міністерство юстиції США виклало ще понад 3 мільйони сторінок матеріалів у справі Епштейна; разом із попередніми публікаціями масив сягнув майже 3,5 мільйона сторінок. У цьому архіві важливий не лише кримінальний вимір. Він показує, що після вироку 2008 року Джеффрі Епштейн не зник із поля зору елітного капіталу, а продовжив працювати як інвестор і брокер доступу — зокрема в Silicon Valley.
Найяскравіший епізод — Coinbase. За матеріалами, узагальненими в публікаціях про новий реліз DOJ, Епштейн через компанію на Віргінських островах США вклав близько 3 мільйонів доларів у раунд Series C біржі у 2014 році, тобто через шість років після того, як уже був зареєстрованим сексуальним злочинцем. Окремо згадується листування, де співзасновник Coinbase Fred Ehrsam обговорював можливу зустріч з ним. Сам факт цієї угоди важливіший за її розмір: стартап, який претендував на роль інфраструктури майбутніх фінансів, не відмовився від токсичного капіталу.
Але зводити історію лише до Coinbase було б помилкою. WIRED, аналізуючи останній транш файлів, пише про густу мережу контактів Епштейна з tech-середовищем: у документах з’являються Reid Hoffman, Bill Gates, Peter Thiel, Elon Musk, Larry Page, Sergey Brin та інші. Водночас видання окремо застерігає: сама поява імені у файлах не є доказом злочину, а частина матеріалів містить дублікати або неперевірені повідомлення. Це принципова межа для коректного аналізу.
За підрахунками редакції Дейком, ключова новина тут не в «списку знаменитостей», а в механіці допуску. Silicon Valley пустила Епштейна назад не тому, що забула його минуле, а тому, що венчурний ринок традиційно переоцінює користь від зв’язків і недооцінює репутаційний ризик, коли перед ним з’являється людина з доступом до приватних угод, вторинних пакетів і впливових співрозмовників. У цій екосистемі він торгував не лише грошима, а й обіцянкою дверей, які нібито може відчинити.
Окремий вузол — Peter Thiel і Valar Ventures. За оприлюдненими матеріалами та подальшим репортингом, Thiel радив Епштейну щодо приватних інвестицій, зокрема обговорювалися Palantir і Valar; при цьому між 2015 і 2016 роками Епштейн реально вклав 40 мільйонів доларів у два фонди Valar Ventures, і до березня 2026 року ця позиція оцінювалася майже у 170 мільйонів — найбільший актив його estate, що лишився. Важлива деталь: публічні джерела підтверджують саме інвестицію у Valar і консультації щодо Palantir, але самі по собі не доводять, що він став акціонером Palantir напряму.
Це руйнує зручний міф, ніби після 2008 року Епштейн жив лише на старих статках. Насправді нові файли показують, що він і далі вбудовувався в технологічний капітал: не як публічний venture star, а як тихий учасник угод, який шукав експозицію до найгарячіших компаній через людей, яким ринок довіряв більше, ніж йому самому. Така модель особливо небезпечна, бо вона не вимагає ані публічної дошки директорів, ані гучного бренду на сайті фонду. Достатньо приватного каналу.
Ще один системний чинник — банки. У consent order Нью-Йоркського департаменту фінансових послуг прямо сказано, що Deutsche Bank підтримував відносини з Епштейном і пов’язаними структурами з серпня 2013 до грудня 2018 року, попри його давно відому репутацію, публічні повідомлення про вербування неповнолітніх і детально описану історію 2005–2008 років. Згодом регулятор оштрафував банк на 150 мільйонів доларів. Це важливо для tech-сюжету, бо приватні ринки, family offices і пізні стартап-раунди часто рухаються саме через банкірів, relationship managers і довірені канали. Коли банк легітимує клієнта, він легітимує й його присутність у deal flow.
Саме тому публікації про “зв’язки Епштейна з технологіями” не слід читати як світську хроніку. Вони описують інфраструктуру репутаційного прання. Bloomberg уже після публікації великого масиву файлів звертав увагу, що документи Deutsche Bank висвітили, наскільки легко в орбіту Епштейна потрапляли family offices одних із найбагатших людей світу просто тому, що вони рухалися поруч із ним через одну банківську екосистему. У випадку стартапів це означає просту річ: токсичний капітал рідко заходить у двері сам, його заносять ті, кому вже довіряють.
Показовою є й роль PR-посередників. TechCrunch і SFGATE у лютому 2026 року описали, як Маша Бухер, теперішня засновниця Day One Ventures, після появи свого імені у файлах публічно пояснювала стосунки з Епштейном. За цими публікаціями, документи показують її участь у спробах відновити його публічний образ у 2017 році, організації контактів із журналістами й подальшому професійному зближенні; сама вона згодом назвала себе наївною і вибачилася перед засновниками, командою та інвесторами. Це дуже tech-історія: Епштейн шукав не тільки частки в компаніях, а й людей, здатних перекодувати його образ для індустрії, яка живе на оптиці, нетворку й швидкій довірі.
Звідси й головний висновок. Гроші Епштейна «змішувалися» зі стартапами не лише буквально — через cap tables, SPV чи фонди, — а й символічно: через культуру, де доступ до перспективної компанії часто вважається важливішим за походження цього доступу. Coinbase, Valar Ventures, коло Peter Thiel, банківські канали Deutsche Bank, PR-мережі довкола Маша Бухер — усе це різні прояви однієї проблеми. Ринок не просто терпів Епштейна після 2008 року; він у багатьох випадках продовжував вважати його корисним.
І саме це, а не лише окремі листи чи імена, робить нові документи настільки незручними для технологічної індустрії. Бо вони ставлять не моральне, а структурне питання: скільки разів Silicon Valley приймала капітал, знайомства й поради від людини, чия кримінальна біографія вже була публічно відома, лише тому, що цей капітал приходив у правильній упаковці. У файлах немає підстав огульно криміналізувати всіх, хто з ним листувався чи зустрічався. Але в них є достатньо підстав сказати жорстко: система контролю доступу в tech-світі провалилася, і Епштейн умів цим користуватися краще за багатьох.
