Очолив літургію Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній. Його слова про незламність українського духу стали відгуком в серцях присутніх. У промові митрополита пролунало головне: український народ, навіть під тиском загарбників, зберіг свою віру, мову та культуру.
Кирилівська церква, одна з найстаріших у Києві, стала свідком історичних зламів і боротьби. Тепер вона знову звучить українською. Це — не лише повернення до витоків, а й знак духовного визволення, який відбувається попри всі політичні та культурні утиски минулих десятиліть.
Після пожежі 1734 року Кирилівську церкву відновлював славетний український архітектор Іван Григорович-Барський, який додав до її вигляду елементи бароко. В кінці ХІХ століття відбулась ще одна велика реставрація. Саме тоді у храмі з’явилися фрески видатного художника Михайла Врубеля, які нині вважаються унікальним надбанням культурної спадщини України.
Навіть радянська епоха, з її політикою нищення релігійних споруд, не змогла зруйнувати Кирилівську церкву повністю. У 1929 році її було оголошено державним музеєм-заповідником. Це вберегло її від знищення, хоч і позбавило духовного життя.
Вибір саме Кирилівської церкви не випадковий. Це не просто старовинний храм, це — символ. Символ того, що Україна, її народ і її церква живуть і будуть жити. У цьому храмі тепер правитимуть українською, і це стане знаком духовної єдності народу, що бореться за свою ідентичність не лише на фронтах, а й у культурному просторі.
Це рішення має глибоке значення. Луганщина, тимчасово позбавлена можливості відкрито сповідувати православну віру у звичному середовищі, тепер матиме свій духовний центр у серці столиці. Священники Луганської єпархії служитимуть у Кирилівській церкві доти, доки не повернуться на свою землю. Це — ще один прояв зв’язку між регіонами України, який скріплюється не лише логістикою чи економікою, а й глибоким духовним єднанням.
Цей крок став ще одним етапом у процесі відновлення української церковної незалежності. Він демонструє, що попри роки чужих впливів, українська духовність жива, сильна і здатна зростати в умовах свободи. Вона, як і сама Кирилівська церква, вистояла — і тепер надихає нові покоління.