Після урочистостей від звільнення останніх живих заручників країну сколихнула новина: армія Ізраїлю офіційно назвала двох із чотирьох переданих Гамасом загиблих — Ґай Іллоуз і Біпін Джоші. Родини ще двох чекають на сповіщення, тож імена не розкривають.
Угода зобов’язувала Гамас повернути тіла 28 полонених, які, ймовірно, загинули. Натомість доставлено лише чотири, що спричинило хвилю гніву серед родин та критику з боку ізраїльських урядовців щодо «невиконання зобов’язань».
Міжнародний комітет Червоного Хреста наголосив: пошук і репатріація останків у Газі — «величезний виклик». Потрібні додаткові бригади, мішки для тіл, рефрижератори та координація з посередниками. Частину останків, ймовірно, ніколи не вдасться знайти.
Причини затримки — не лише політика. Два роки інтенсивних ударів перетворили квартали на бетонні поля; під завалами — тунелі, підземні склади, змішані з цивільними руїнами. Пошук вимагає розмінування, розбору завалів і доступу до небезпечних зон.
Медіатори з США та партнерських держав пропонують спільну слідчу групу для картографування місць загибелі, збору свідчень і погодження безпечних «вікон» для робіт. Без структурованої верифікації будь-які графіки повернення тіл зриватимуться.
На тлі паузи в бойових діях політичний тиск лише зростає. Родинний Форум вимагає призупинити виконання угоди до повернення всіх загиблих, тоді як Міноборони попереджає про «серйозні наслідки» за затягування. Уряд, утім, намагається втримати перемир’я.
Проблему ускладнює геометрія нової «фази 2» мирного плану, де окремим пунктом прописано механізми пошуку і репатріації тіл за участі США та регіональних посередників. Без злагодженого каналу обміну даними огляди місць подій гальмують.
Ізраїльські посадовці припускають, що Гамас знає місцезнаходження не всіх тіл і мусить узгоджувати пошук з іншими угрупованнями у секторі. Це означає довгі процедури доступу й периметральної безпеки — від тунелів до зруйнованих шпиталів.
Червоний Хрест підкреслює аспект гідності: транспортування має відбуватися без «публічних шоу» і при повній повазі до сімей. Саме стандарти гідного поводження з загиблими — ключ до збереження довіри в такій вразливій операції.
На міжнародній арені утримання перемир’я пояснюють масштабом завдань «дня після»: безпека, управління, відбудова. Та навіть найкращі плани мало що варті, якщо базова гуманітарна умова — повернення усіх загиблих — буксуватиме місяцями.
Суспільний вимір в Ізраїлі — болючий. Відчуття «радості з присмаком трауру» розколює наратив про завершення війни. Будь-яке сприйняте зволікання з боку Гамас швидко підживлює вимоги до уряду «посилити тиск» — попри ризик зриву перемир’я.
Реалістичний сценарій на найближчі тижні — технічна «дорожня карта»: спільні групи локалізують пріоритетні точки, МКЧХ забезпечує логістику, посередники відкривають гуманітарні коридори, а сторони погоджують чіткі дедлайни з прозорою перевіркою.
Але навіть за такого підходу неминучі провали: окремі локації небезпечні, свідчення фрагментарні, погодні умови та інфраструктура унеможливлюють швидкий доступ. Успіх мірятимуть не заявами, а щоденним прогресом у ідентифікації та передачі тіл.
Зрештою, повернення кожного загиблого — моральний імператив і тест зрілості всієї «фази 2». Якщо цей найлюдськіший пункт буксує, довіра до складніших елементів домовленостей — безпеки, управління, відбудови — також опиняється під питанням.
