Європейські держави зробили рішучий крок у близькосхідній політиці, визнавши державу Палестина та представивши спільний план врегулювання конфлікту в Газі. Рішення Британії, Франції та Німеччини стало наслідком зростаючого тиску громадськості та жахливих кадрів голоду серед дітей, що облетіли світові медіа.
Поворотним моментом стала середина липня, коли Ізраїль оголосив про розширення поселень на Західному березі, що було засуджено як грубе порушення міжнародного права. Наступного дня оприлюднені фотографії виснажених дітей у Газі спричинили хвилю політичної реакції в Лондоні, Парижі та Берліні.
Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, президент Франції Еммануель Макрон і канцлер Німеччини Фрідріх Мерц почали активні консультації. Макрон без попередження оголосив про визнання Палестини, підкресливши “невідкладність реалізації єдиного життєздатного рішення” – створення двох держав.
Уряд Британії представив восьмипунктовий план, розроблений радником з нацбезпеки Джонатаном Пауеллом – архітектором Белфастської угоди. Документ передбачав роззброєння ХАМАС, створення технократичного уряду Гази, міжнародну стабілізаційну місію та повне виведення ізраїльських військ.
План був синхронізований з конференцією ООН за участю Франції та Саудівської Аравії, на якій 22 арабські країни вперше колективно закликали ХАМАС передати владу Палестинській адміністрації. Це мало стати дипломатичним проривом, здатним запустити процес мирних переговорів.
Однак реакція Ізраїлю була жорсткою. Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу не лише відкинув європейські заклики до припинення вогню, а й схвалив розширення війни в Газі. Навіть традиційно лояльна Німеччина призупинила постачання озброєнь, які могли б бути використані у цьому конфлікті.
Європейські дипломати визнають: без участі США досягти реального прориву майже неможливо. Президент Дональд Трамп, який раніше неодноразово декларував прагнення до угоди, не виявив готовності тиснути на Ізраїль. Вашингтон і Єрусалим фактично відкинули резолюцію ООН, в якій пропонувалося міжнародне врегулювання та стабілізаційна місія.
Водночас визнання Палестини Британією, Францією та Канадою стало символічним і політичним сигналом: Європа готова діяти самостійно, навіть якщо це суперечить лінії США. Для арабських держав це також стало свідченням зростаючої підтримки їхніх мирних ініціатив.
Чи стане цей крок основою для майбутніх переговорів – питання відкрите. Але європейські лідери наполягають: відмовитися від дипломатичних зусиль – означає допустити подальшу ескалацію, яка вже забрала понад 60 тисяч життів у Газі та поставила регіон на межу гуманітарної катастрофи.
