У Тяньцзіні стартував найбільший в історії саміт Шанхайської організації співробітництва, який став майданчиком для демонстрації геополітичних амбіцій Китаю. Президент Сі Цзіньпін зібрав понад 20 світових лідерів, серед яких — прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді, президент Росії Володимир Путін, а також керівники Туреччини й Єгипту, що традиційно вважаються партнерами США. Такий склад учасників свідчить про зміну глобального балансу сил і прагнення Пекіна відтягнути держави від орбіти Вашингтона.
Аналітики наголошують: головна мета саміту — продемонструвати, що США більше не є єдиним центром впливу. Політика Дональда Трампа, зокрема запровадження тарифів проти Індії та водночас «червона доріжка» для Путіна, створила сприятливий момент для Пекіна. Сі Цзіньпін використовує суперечності у підходах Вашингтона, щоб показати країнам «Глобального Півдня»: Китай готовий стати альтернативою Заходу.
Відносини з Росією залишаються для Пекіна важливим інструментом. Якщо після вторгнення в Україну Китай відчував міжнародний тиск через підтримку Кремля, то сьогодні ситуація змінилася. Присутність Путіна на американській території та переговори з Трампом зменшили ризики для китайсько-російського партнерства. Пекін тепер може заявляти, що його союз із Москвою не ізолює, а навпаки, зміцнює позиції.
Особливу увагу викликає участь Моді. Для Індії саміт став шансом продемонструвати, що вона має альтернативу співпраці із США. Після запровадження тарифів Вашингтоном Моді використовує Пекін як інструмент тиску, сигналізуючи: Делі не хоче бути заручником односторонньої американської політики.
Водночас Китай прагне не лише дипломатичних, а й символічних ефектів. Саміт супроводжується військовим парадом у Пекіні з нагоди закінчення Другої світової війни. Для внутрішньої аудиторії це меседж: «Китай має армію світового рівня, яка ніколи не допустить повторення історії». Для зовнішнього світу сигнал інший: «Китай зробив більше для перемоги, ніж Захід визнає». Це паралельно перегукується з риторикою Путіна, який також намагається переписати історію.
Історичні аргументи слугують основою для сучасних територіальних претензій Китаю в Південно-Китайському морі та навколо Тайваню. Пекін намагається використати поєднання історії, армії та дипломатії для посилення своєї ролі у світі.
Проте експерти нагадують: Китай не може запропонувати того ж рівня безпеки, що США чи НАТО. Для країн, які цінують демократію та права людини, Пекін не є надійним партнером. Попри це, у світі, де стабільність, яку колись гарантували США та Європа, більше не сприймається як очевидність, китайська модель починає виглядати привабливішою.
Таким чином, саміт у Тяньцзіні став не лише демонстрацією сили Китаю, а й символом нового геополітичного порядку, у якому США більше не є єдиним гравцем. Це повідомлення спрямоване одночасно і у минуле, і в майбутнє: Китай показує, що історія дає йому право претендувати на глобальне лідерство, а сучасна політика лише закріплює ці претензії.
