Близько 200 російських військових пройшли підготовку на китайських військових об’єктах наприкінці минулого року. Частина з них після цього повернулася до бойових дій проти України. Головний акцент навчання — дрони, електронна боротьба, армійська авіація, інженерна справа і взаємодія підрозділів.
Для Пекіна це особливо чутливий сюжет. Китай роками наполягає, що займає «об’єктивну і неупереджену» позицію щодо війни, говорить про мирні переговори й намагається не виглядати прямим учасником російської агресії. Але підготовка російських військових, які потім опиняються на українському фронті, руйнує цю дистанцію.
За оцінкою Дейком, головне значення цієї історії не в кількості навчених солдатів. Дві сотні людей самі по собі не змінюють війну. Важливо інше: Китай, схоже, дав Росії не лише економічний тил, а й доступ до військових знань у сфері, яка стала центральною для сучасного поля бою.
Дронова війна в Україні давно перестала бути допоміжним елементом. Безпілотники коригують артилерію, полюють на бронетехніку, атакують піхоту, б’ють по складах, паливних об’єктах і містах за сотні кілометрів від фронту. Небо над лінією зіткнення стало щільним шаром дешевої, масової і смертельно точної техніки.
Саме тому навчання росіян у Китаї має практичну вагу. Росія отримала величезний бойовий досвід в Україні, але Китай має те, чого Москві часто бракує: промислову глибину, технологічну школу, масштабну дронову індустрію, тренажери, симулятори й системний підхід до підготовки операторів.
Угода про навчання, підписана російськими й китайськими офіцерами в Пекіні в липні 2025 року, передбачала підготовку російських військових у кількох місцях, зокрема в Пекіні та Нанкіні. Вона також передбачала навчання китайських військових у Росії. Окрема умова — жодного розголосу, жодного медійного висвітлення і жодного інформування третіх сторін.
Ця таємність не випадкова. Відкриті російсько-китайські маневри Пекін може пояснювати стандартною військовою співпрацею. Але закриті курси для російських інструкторів, які потім передають знання підрозділам на війні, переводять співпрацю в іншу площину. Це вже не демонстрація прапорів, а передача прикладної військової компетенції.
Особливо важливо, що серед навчених росіян були не лише рядові оператори, а й військові інструктори різного рівня. Така група працює як множник. Один підготовлений інструктор може навчити десятки інших, адаптувати китайські методики до російських умов і вбудувати нові підходи в бойову практику.
Частина росіян, які проходили навчання в Китаї, вже була пов’язана з операціями дронів на окупованих територіях України, зокрема в Криму та Запорізькій області. Саме ці регіони мають особливе значення: Крим є ключовим військовим плацдармом Росії, а Запорізький напрямок — одним із найбільш насичених дронами і засобами РЕБ.
Китайська підготовка охоплювала не лише керування безпілотниками. Один курс стосувався загальновійськових дій із використанням дронів для наведення мінометного вогню. Це класична формула війни в Україні: дешевий апарат знаходить ціль, після чого міномет, артилерія або FPV-дрон швидко завдають удару.
Інший курс був пов’язаний із протидією дронам. Росіян навчали використовувати засоби радіоелектронного придушення, антидронові рушниці, пристрої для закидання сіток і самі дрони для перехоплення. Усе це відповідає новій реальності фронту, де захист від безпілотників став таким самим важливим, як броня чи окопи.
Окрему увагу приділяли FPV-дронам. В Україні саме ці апарати стали одним із найжорсткіших інструментів війни: оператор бачить поле бою від першої особи, веде дрон до цілі й часто знищує техніку або позицію за частку вартості класичної ракети. Масовість FPV змінила тактику обох армій.
Китайські тренування включали мультимедійні курси, симулятори польоту й роботу з кількома типами безпілотників. Це показує не імпровізацію, а інституційну школу. Для Росії, яка часто навчається безпосередньо на фронті ціною великих втрат, така підготовка може бути способом скоротити час між технологією і бойовим застосуванням.
Ще один курс у Нанкіні стосувався вибухових речовин, мінування, розмінування, саморобних вибухових пристроїв і нерозірваних боєприпасів. У війні, де фронт насичений мінами, пастками, дронами-камікадзе й уламками, інженерна підготовка має прямий вплив на виживання підрозділів.
Для Європи ця історія неприємна не лише тому, що Китай допомагає Росії. Вона показує, що війна в Україні дедалі більше стає місцем перетину великих військових систем. Росія приносить досвід реальної війни. Китай приносить технологічну й виробничу базу. Разом це створює небезпечну лабораторію для майбутніх конфліктів.
Пекін не воює в Україні відкрито. Китайські війська не стоять на лінії фронту, китайські прапори не піднімаються над російськими позиціями, китайська дипломатія й далі говорить про мир. Але сучасна війна не вимагає формального вступу, щоб одна держава стала важливою для бойових можливостей іншої.
Саме тут проходить нова межа відповідальності. Постачання дронових компонентів, технічна розробка, тренування операторів, обмін методиками, навчання інструкторів — усе це може не виглядати як класична військова допомога. Але на фронті різниця між «не летальною» технологією і смертельним результатом давно стерлася.
Китай має власний інтерес у такій співпраці. Народно-визвольна армія не воювала у великій війні десятиліттями, але швидко модернізувалася й уважно вивчає Україну як полігон майбутньої війни: дрони, РЕБ, ППО, логістика, супутники, зв’язок, мобілізація промисловості. Російський досвід для Пекіна є цінним матеріалом.
Росія, зі свого боку, отримує від Китаю не тільки ринок для енергоресурсів і промислові товари, а й можливість навчатися у держави, яка має найглибшу у світі базу цивільного й військового виробництва дронів. Це вже не просто «партнерство без меж», а практичне зближення двох воєнних екосистем.
Для України наслідки очевидні. Чим більше Росія отримує доступу до китайських методик і технологічної культури, тим швидше вона адаптує дронову війну, ускладнює українську оборону й підвищує ціну кожного метра фронту. Це не означає автоматичної переваги Москви, але означає новий рівень проблеми.
Для Заходу це має стати сигналом. Санкції проти окремих китайських компаній, які працювали з російськими дроновими виробниками, є лише першим шаром відповіді. Якщо військова підготовка стала частиною російсько-китайського обміну, тоді питання треба ставити ширше: де закінчується китайський нейтралітет і де починається співучасть у підтримці війни.
Це не просте рішення. Китай залишається ключовим торговельним партнером Європи, великим ринком і важливою ланкою світової економіки. Але саме тому Пекін розраховує на обережність Заходу. Він може просуватися малими кроками, не перетинаючи однієї очевидної червоної лінії, але поступово змінюючи реальність на користь Росії.
Візит Володимира Путіна до Сі Цзіньпіна після саміту Трампа з китайським лідером лише посилює цей контекст. Москва й Пекін демонструють «всепогодне» партнерство в момент, коли Захід намагається переконати Китай тиснути на Кремль. Таємне навчання російських військових показує, що за дипломатичною мовою може стояти зовсім інша практика.
Китайський нейтралітет дедалі більше виглядає не як рівновіддаленість, а як контрольована підтримка Росії без формального визнання участі. Це зручно для Пекіна: отримувати вигоду від ослаблення Заходу, вивчати війну майбутнього, зберігати торгівлю з Європою і водночас не брати на себе повної політичної ціни.
Але така модель має межу. Якщо російські військові, навчені в Китаї, повертаються воювати проти України, Пекіну дедалі важче переконувати світ, що він лише спостерігач і посередник. У війні дронів знання є зброєю. І той, хто навчає користуватися цією зброєю, уже не стоїть осторонь.
