Цього тижня сторони мають провести експертні консультації щодо практичних рішень для угорської громади в Україні. Формально йдеться про мову, освіту, культурні права й гарантії для національної меншини. Насправді — про спробу перезапустити відносини після років взаємної недовіри.
Зміна влади в Угорщині створила для цього нове вікно. Уряд Петера Мадяра, який прийшов після тривалого правління Віктора Орбана, не повторює стару відверто ворожу до Києва риторику, хоча й не готовий безумовно підтримати швидкий вступ України до ЄС.
За оцінкою Дейком, головний сенс нинішнього діалогу полягає не в окремій мовній нормі, а в ширшому питанні довіри. Київ має показати, що європейська інтеграція України не суперечить захисту меншин. Будапешт — що права закарпатських угорців більше не будуть інструментом блокування України.
Після 2017 року тема освіти й мови стала постійним джерелом конфлікту. Будапешт звинувачував Київ у звуженні можливостей для приблизно 150 тисяч етнічних угорців користуватися рідною мовою в освіті та публічному житті. Україна відповідала, що будує єдину державну мовну політику в умовах війни й російського впливу.
Цей конфлікт був зручним для попереднього угорського уряду. Він дозволяв Орбану одночасно тримати дистанцію від Києва, торгуватися з Брюсселем і говорити з власним електоратом мовою захисту «угорців за кордоном». Закарпаття в такій логіці ставало не регіоном співжиття, а дипломатичним важелем.
Новий уряд у Будапешті намагається змінити тон. Міністерка закордонних справ Аніта Орбан, яка не пов’язана родинно з Віктором Орбаном, уже сигналізувала про намір вивести Угорщину з ролі постійного союзника Москви всередині Європейського Союзу.
Але це не означає автоматичного зближення з Києвом. Угорщина й надалі пов’язує прогрес у двосторонніх відносинах із гарантіями для закарпатських угорців. Мадяр ще до остаточного формування уряду давав зрозуміти, що питання меншини буде частиною угорської позиції щодо європейського шляху України.
Для України це чутлива, але не безвихідна ситуація. Київ уже має досвід адаптації законодавства про національні меншини до рекомендацій європейських інституцій. Водночас будь-які поступки мають бути сформульовані так, щоб не створити прецедент політичного тиску на українську мовну політику під час війни.
Закарпатська угорська громада опинилася між кількома силами. Вона є частиною українського суспільства, живе в умовах російської війни, має культурний зв’язок із Будапештом і часто стає предметом політичної гри, яку сама не контролює. Саме тому консультації не можуть зводитися до дипломатичних формул.
Практичний прогрес можливий у конкретних речах: якість освіти двома мовами, підготовка вчителів, доступ до підручників, культурні програми, робота місцевих громад, прозора комунікація щодо мобілізації, гарантії проти дискримінації. Це сфера, де рішення мають бути вимірюваними, а не декларативними.
Для Будапешта успішний діалог із Києвом також має європейську ціну. Угорщина після зміни влади прагне повернути собі довіру партнерів у ЄС і НАТО. Конструктивна позиція щодо України могла б стати одним із доказів, що країна виходить із періоду політичної ізоляції, створеної орбанівським курсом.
Для Києва ставка ще вища. Україна не може дозволити, щоб питання меншини стало новою шпариною для блокування переговорів із ЄС. Але вона також не може ігнорувати реальні побоювання громади, якщо прагне будувати європейську державу не лише як фронтову демократію, а як політичну систему з повагою до різноманіття.
Окремого значення набув недавній виклик російського посла в Будапешті після атаки на захід України. Для угорської політики це був помітний жест: російська війна дедалі ближче підходить до регіону, де живе угорська меншина, і змушує новий уряд говорити про безпеку не в абстрактних, а в дуже конкретних координатах.
Саме тут інтереси Києва й Будапешта можуть збігтися. Захист угорців Закарпаття неможливий без захисту України як держави. Жодна мовна гарантія, школа чи культурна автономія не матимуть сенсу, якщо регіон житиме під постійною загрозою російських ударів.
Тому консультації цього тижня важливі не як протокол, а як тест на політичну дорослість обох сторін. Україна має показати, що здатна захищати меншини без послаблення власної державності. Угорщина — що здатна захищати громаду без шантажу, блокад і гри на користь Москви.
Якщо цей баланс вдасться знайти, тема закарпатських угорців може перестати бути хронічною кризою і стати частиною нормальної європейської політики. Якщо ні — старий конфлікт швидко повернеться в новій формі, уже на тлі переговорів про майбутнє України в Європейському Союзі.
