У Берліні стартував критичний етап обговорення мирного плану, який має зупинити війну Росії проти України. Володимир Зеленський зустрічається з американськими переговірниками, намагаючись зблизити позиції Києва та Вашингтона без кроків, що підривають державність.
Трамп публічно тисне на Київ, наполягаючи, що Україна «програє» і має погодитися на угоду швидко. У цій атмосфері Зеленський демонструє готовність до компромісів, але лише там, де вони не створюють нову пастку для повторного вторгнення.
Ключова пропозиція Києва звучить прямо: Україна готова відкласти прагнення до НАТО «принаймні на зараз», якщо отримає реальні гарантії безпеки від США та партнерів. Ідея проста — замінити членство механізмом, який стримує Росію.
Зеленський наголошує, що гарантії безпеки мають бути сильними й практичними, а не символічними. Він очікує, що конкретні параметри американських зобов’язань будуть озвучені пізніше в неділю або в понеділок, уже після контактів із делегацією США.
Переговори в Берліні відбуваються зі Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером. Вони останні три тижні курсували між Україною, європейськими столицями та контактами з російською стороною, намагаючись скласти рамку домовленостей.
Зеленський формулює вимогу до будь-якого плану максимально прагматично: він має бути справедливим для України, бо саме Росія почала війну, і при цьому — працювати. «Паперова» угода, яка не зупиняє ризики, для Києва не має сенсу.
Головний розрив між підходами США та України залишається таким самим, як і протягом року: території та гарантії. Американський підхід підштовхує Київ до обміну землі на мир і до відмови від НАТО як «ціни» завершення бойових дій.
Українська позиція інша: Київ не хоче поступатися територіями, які контролює зараз. Особливо гостро звучить тема Донецька область, де Україна утримує частину територій, і саме там пропонуються рішення, які в Києві сприймають як примус до відступу.
Вашингтон також обговорював ідею створити вільна економічна зона на сході як буфер. Зеленський ставиться до цього скептично, бо за такою моделлю українські війська мають відійти з важливих напрямків, тоді як дзеркальні вимоги до Росії не прописані.
Для Києва принциповою є симетрія й контроль: якщо створюється буфер, то він не може бути одностороннім. Зеленський прямо ставить запитання: чому Україна має відходити, а російські війська не відступають на аналогічну відстань у глиб окупації.
Паралельно Україна подала США власний варіант плану, який не передбачає передачі земель, що перебувають під українським контролем. У ньому також прибрано тезу про заборону НАТО, тобто залишено принцип права України визначати свій безпековий курс.
Український підхід включає ще одну важливу запобіжну умову: якщо колись постане питання поступок територіями, воно має проходити через внутрішню легітимацію. Рішення такого масштабу не може бути тихо «підписане», коли країна воює та виснажена.
Попри жорсткі «червоні лінії», Київ демонструє гнучкість щодо припинення вогню. Зеленський допускає варіант, коли лінія фронту фіксується там, де вона є зараз, без примусу України відходити з міст і районів, які ще тримає оборона.
Формула «ми стоїмо там, де стоїмо» виглядає як найреалістичніший короткий крок, якщо сторони не готові вирішувати територіальне питання одразу. Але така пауза має сенс лише тоді, коли гарантії безпеки реально блокують повторення війни.
Зеленський фактично визнає: членство в НАТО було б найпростішою гарантією, бо воно автоматизує оборону. Проте в нинішніх політичних умовах він готовий замінити це іншою конструкцією, якщо США дадуть тверді зобов’язання стримування.
Окремий контекст переговорів — тиждень інтенсивної дипломатії в Європі. Зеленський має зустрітися з провідними лідерами та долучитися до подій у Німеччині, де поряд із безпекою обговорюють і майбутню економічну стійкість України.
Європейська рамка включає фінанси: очікується голосування щодо використання заморожені активи РФ як основи для інструмента підтримки на 2026–2027 роки. У центрі обговорення — сума близько 210 млрд євро, яка може стати ресурсом для довгого горизонту.
Ідея, що обговорюється, — кредит Україні на 2026 і 2027 роки, прив’язаний до заблокованих коштів. Для Києва це не другорядна тема: оборона й базові витрати держави потребують передбачуваності, інакше будь-яка пауза на фронті стане хиткою.
Водночас залишається ключова невідомість: готовність Москви прийняти будь-який план. Навіть на тлі дипломатичних контактів Росія продовжує атаки по енергетиці та поступове просування на сході, демонструючи, що не знижує інтенсивність тиску.
У цій реальності Зеленський намагається втримати підтримку США, розуміючи, що Трамп змінив тон і підходи Вашингтона. Український розрахунок простий: якщо США справді хочуть завершення війни, вони мають змусити Росію до компромісів, а не лише Україну.
Київ підкреслює, що справедливість угоди вимірюється не словами, а механікою: що станеться, якщо Росія знову атакує. Саме тому гарантії безпеки є центром торгу, а відмова від НАТО — це «валюта» компромісу, а не капітуляція.
Найризикованіша частина американської логіки для України — «обмін територій на мир». Київ бачить у цьому сигнал Москві, що агресія винагороджується, а значить наступний удар стане питанням часу. Тому поступки контрольованими землями відкидаються.
Отже, переговори в Берліні зводяться до формули: Україна готова тимчасово зняти тему НАТО, якщо отримає сильні гарантії безпеки, і готова говорити про припинення вогню по лінія фронту. Але Київ не прийме план, що вимагає віддати території.
