Лідери Британії, Франції та Німеччини провели спільну розмову з президентом США Дональдом Трампом, назвавши нинішній етап переговорів щодо війни в Україні «критичним моментом». Формально йдеться про пошук мирний план, але між Вашингтоном, ЄС і Києвом очевидно зростає напруга.
Адміністрація США посилює тиск, вимагаючи від Києва швидкого перемир’я, яке мало б зафіксувати нову лінію реальності на фронті. Україна ж бачить у запропонованій формулі не мир, а замороження війна в Україні на умовах, вигідних Росія. Тому реакція Банкової лишається стримано-негативною.
Початковий варіант американського плану включав вимогу до України відмовитися від частини своїх територій, зокрема регіонів під російською окупацією, а також відмову від курсу на НАТО. Крім того, пропонувалося обмежити чисельність і потенціал українських Збройних сил, що безпосередньо зачіпає основу суверенітет.
Саме навколо цих пунктів і точиться дискусія між європейськими столицями та Білим домом. Париж, Лондон і Берлін намагаються «допрацювати» американські пропозиції, зменшивши обсяг територіальні поступки та домігшись реальних безпекові гарантії для України після укладання будь-якої угоди. Поки що компромісу немає.
Публічно лідери E3 дякують Вашингтону за медіацію, але між рядками відчувається їхня стурбованість. Формула, яка фіксує поступки Україні без чітких механізмів захисту, робить усю Європа вразливою до повторних шантажів Кремля. Тому європейські столиці бояться повторення помилок «Мінська».
Для Володимир Зеленський нинішній момент справді критичний. З одного боку, Київ залежить від військової і фінансової допомоги США та партнерів. З іншого — суспільство не готове прийняти сценарій, у якому мирний план перетворюється на політично оформлену капітуляцію. Будь-які надмірні поступки можуть зруйнувати внутрішню легітимність влади.
У Лондоні Зеленський зустрічався з Еммануелем Макроном, Кіром Стармером і канцлером Фрідріхом Мерцом. Вони публічно пообіцяли збереження підтримки та наголосили на праві України самій визначати рамки потенційної угоди. Але паралельно саме ці лідери беруть участь у переговорах із Трампом щодо деталей мирний план.
Ключовим елементом дискусій стають безпекові гарантії. Якщо Україна погоджується на часткові територіальні поступки і відстрочку членства в НАТО, вона має отримати інші механізми захисту: двосторонні оборонні угоди, довгострокові пакети озброєння, чіткі зобов’язання щодо реакції на нову агресію. Без цього будь-який паперовий «мир» не вартий підписів.
Водночас адміністрація Трампа прагне показати внутрішньому електорату швидкий результат: завершення війна в Україні з мінімальними витратами для США. У цій логіці питання суверенітет України стає другорядним. Головне — продемонструвати, що Вашингтон змусив сторони «сісти за стіл» і зупинити бойові дії.
Для Кремля американський підхід відкриває вікно можливостей. Якщо Київ погодиться на обмеження ЗСУ, відмову від НАТО та фактичну легалізацію окупації, Росія отримає стратегічний виграш, зберігши контроль над захопленими територіями й послабивши український оборонний потенціал. Це створює небезпечний прецедент для всієї Європа.
Саме тому E3 намагається збалансувати логіку Вашингтона, просуваючи модель, де коаліція союзників зберігає довгострокову підтримку Києва. Йдеться про гарантії поставок озброєння, інтеграцію української армії у західні стандарти, спільні навчання та багаторічні оборонні програми, що замінюють формальне членство в НАТО.
Українське суспільство сприймає будь-які переговори крізь призму досвіду 2014–2022 років. Тоді домовленості, оформлені як крок до миру, фактично дали Росія час на перегрупування й підготовку до повномасштабного вторгнення. Спроба повторити цю логіку під брендом нового мирний план може остаточно підірвати довіру до міжнародних гарантій.
Паралельно в Європі триває дискусія про те, чи не підриває нинішній підхід США самі основи євроатлантична безпека. Якщо союзники погоджуються на «мир» через нав’язування слабшій стороні невигідних умов, сигнал для авторитарних режимів буде однозначним: сила працює краще за право, а окупація може бути винагороджена.
Запланована відеоконференція коаліція союзників, де мають долучитися і Зеленський, і європейські лідери, стане наступним тестом. Анонсований наступний раунд зустрічей у Берліні також свідчить, що вирішальні параметри угоди ще не визначені. Формула «швидкого миру» стикається з реальністю довгострокових ризиків.
Для України стратегічне питання звучить просто: чи буде мирний план означати кінець війни, чи лише паузу перед новим етапом агресії. Відповідь залежить від того, чи погодяться США і ЄС поставити в центр домовленостей не зручність для Вашингтона, а реальну стійкість української держави. Поки що гарантії виглядають недостатньо переконливими.
На макрорівні нинішні дискусії демонструють трансформацію системи безпеки в Європа. Фактично вирішується, чи зможе континент створити модель, де коаліція союзників захищає держави, що протистоять агресії, без нав’язування їм принизливих поступок. Україна стала полем, на якому перевіряється життєздатність цієї моделі.
Якщо в результаті Київ отримає сильні безпекові гарантії й збереження шансу на майбутню інтеграцію до НАТО та ЄС, нинішній раунд переговорів може стати кроком до більш стійкої архітектури безпеки. Якщо ні — мирний план Трампа ризикує увійти в історію як переломний момент, коли Захід погодився поставити короткострокову зручність вище за принципи суверенітет і справедливості.
