Новий мирний план Трампа для України став громом серед ясного неба як для дипломатів, так і для союзників по НАТО. Початкова версія документа виглядала як майже повне прийняття вимог Кремля, тому в Києві її сприйняли як спробу навʼязати країні контрольовану капітуляцію під вивіскою «мирний план Трампа».
Адміністрація Трампа пішла в контрнаступ, назвавши документ «живим, дихаючим». Держсекретар Марко Рубіо наполягав, що план переглядається після консультацій з Україною, а деякі пункти вже змінено. Та навіть із поправками він залишається дуже болючим для Києва й дедалі менш прийнятним для Росія, яка розраховує на односторонні вигоди.
Ініціатива не виникла на порожньому місці. Весь рік адміністрація Трампа обіцяла «швидко закінчити» війна в Україні, але вісьмох телефонних розмов із Володимиром Путіним і п’яти зустрічей спецпосланця Стівена Віткоффа з російським лідером виявилося замало. Після часткового успіху на близькосхідному треку у Вашингтоні вирішили повторити рецепт уже на українському напрямку.
Ключову роль у запуску процесу зіграли Джаред Кушнер і все той самий Віткофф. Після переговорів у справі Гази вони запропонували президентові використати створений канал для розробки «великої угоди» щодо Україна–Росія. Трамп дав зелене світло, і саме цей тандем став архітектором 28-пунктового проекту мирної угоди.
Від самого початку структура переговорів була нетиповою. З російського боку до процесу підключили Кирила Дмитрієва, економічного посланця Путіна, який раптом опинився в ролі геополітичного переговірника. З українського – Рустема Умерова, радника з нацбезпеки Володимира Зеленського, котрий ще у 2022 році брав участь у ранніх спробах переговорів із Росією.
Окремі зустрічі Кушнера й Віткоффа з Умеровим і Дмитрієвим тривали по шість годин. На основі цих розмов і було сформовано первісний 28-пунктовий документ. Формально адміністрація Трампа стверджує, що Україна «була залучена» до його розробки. Фактично ж проєкт фіксував майже всі ключові цілі Кремля, тому в Києві його й назвали «планом капітуляції».
Найгострішими пунктами стали вимога передати Росія додаткові території, юридично зафіксувати її вже здійснені територіальні захоплення, істотно обмежити українську армію та де-факто закрити двері НАТО для України. Для адміністрація Трампа це «відображення реалій фронту», для українського суспільства – легалізація агресії під диктовку сильнішого.
Переговори в Женеві між Марко Рубіо та Андрієм Єрмаком дозволили скоригувати найтоксичніші пункти. Володимир Зеленський заявив, що кількість положень зменшено, а «багато правильних елементів враховано». Зокрема, йдеться про перегляд вимог щодо скорочення армії, територіальних поступок і присутності інструкторів НАТО на українській території.
Однак кожен крок назустріч Україна автоматично робить план менш привабливим для Кремля. У Вашингтоні це розуміють: якщо мʼякій версії документа вже бракує привабливості для Путіна, то ослаблена після консультацій з Києвом може виявитися взагалі неприйнятною для Росія. Рубіо прямо визнав, що «росіяни теж мають право голосу» в цьому процесі.
При цьому навіть первісний, максимально вигідний для Москви варіант не гарантував згоди Кремля. Наприклад, запропонована стеля чисельності українська армія у 600 тисяч військових значно перевищує 100 тисяч, про які Росія говорила на стартових переговорах 2022 року. Для Путіна така цифра могла виглядати як надмірний компроміс.
На тлі критики Трамп продовжує грати у власну політичну гру. Спершу він ультимативно вимагав від Києва погодитися на мирний план до Дня подяки, погрожуючи «вікном можливостей». Тепер Білий дім уже не сприймає цей дедлайн як жорсткий, демонструючи готовність розтягнути мирний процес на місяці, якщо не роки, – доки це вигідно внутрішньополітично.
Україна опинилася в ситуації подвійного тиску. З одного боку, Київ не може ігнорувати ініціативи головного союзника, від якого залежить зброя, фінанси та санкції проти Росії. З іншого – жодна українська влада не виживе політично, якщо підпише мирний план Трампа в його первісному вигляді, де закладено відмову від частини територій і безпекових гарантій.
Опоненти Трампа вказують на очевидне: план передбачає передачу Росія контролю над частиною українських земель, послаблення санкцій і заборону вступу України до НАТО. У сумі це створює для Кремля комфортний проміжний стан: формально «мир», фактично – можливість перевоєнізуватися і через кілька років знову тиснути на Київ з позиції сили.
Прихильники більш прагматичного підходу стверджують, що будь-яке дипломатичне завершення війна в Україні вимагатиме болючих компромісів. Мовляв, мирний план Трампа лише озвучує те, про що інші столиці поки не наважуються говорити вголос. Але така логіка ігнорує базове питання: чи справді закріплення агресії створює довгострокову безпеку?
Для Володимира Зеленського нинішня ситуація – один із найскладніших моментів за чотири роки війни. Він змушений лавірувати між очікуваннями суспільства, яке категорично не сприймає «мир в обмін на землю», та вимогами адміністрації Трампа, що прагне продемонструвати виборцям зовнішньополітичний «прорив». Роль Андрія Єрмака в Женеві лише підкреслює персональну ставку президента на цей трек.
Подальша доля ініціативи залежатиме від того, як відреагує Кремль на оновлений текст, який Вашингтон готується передати Росія. Не менш важливою буде й внутрішня дискусія в самих США: чи готовий Конгрес підтримати мирний план Трампа, який фактично легалізує частину здобутків Росія на полі бою, чи це стане ще одним приводом для політичної війни у Вашингтоні.
Парадоксально, але навіть критики визнають: поява цього документа вже вплинула на дипломатичну динаміку. Як відзначають аналітики, ще тиждень тому здавалося, що дипломатія навколо війна в Україні фактично мертва, а нині ключові столиці змушені формулювати власні бачення параметрів можливого врегулювання. У цьому сенсі мирний план Трампа став каталізатором, а не розвʼязкою.
Питання в тому, чим закінчиться цей каталізаторний ефект. Якщо результатом стане спільно вироблена формула, яка поєднає безпеку України, збереження субʼєктності й реальні гарантії стримування для Росія, історія оцінить ініціативу Трампа як болісний, але корисний старт. Якщо ж «живий документ» залишиться лише інструментом тиску на Київ і подарунком Кремлю, він увійде в історію як ще одна спроба купити мир за чужий рахунок.
