Мирний план, про який президент України Володимир Зеленський розповів під час зустрічі з журналістами, став черговим етапом пошуку реалістичного та водночас справедливого механізму завершення війни. Після тривалих місяців консультацій із ключовими партнерами Києва документ набув чіткіших контурів, хоча низка його положень досі залишається предметом дискусії. Серед усталених елементів плану особливо вирізняється вимога щодо виходу російських військ із тих ділянок Сумської, Харківської та Дніпропетровської областей, де вони досі зберігають присутність. Ці території не є великими за площею, проте їхнє повернення має важливе стратегічне та моральне значення для України.
За словами Зеленського, робота над документом триває, а низка позицій, зокрема щодо Донецької області, все ще перебуває у процесі узгодження. Проте вже зараз очевидно, що українська сторона прагне закласти в основу мирного врегулювання чітку логіку: жодних поступок територіальної цілісності та відповідальність держави-агресора за всі злочини та руйнування. Повернення контролю над навіть найменшими «шматочками», як висловився президент, має стати не символічним жестом, а реальним підтвердженням готовності сторін рухатися до припинення бойових дій на основі міжнародного права.
Одним із ключових блоків у цьому контексті є безпекове питання. Україна наполягає, що будь-який мирний план повинен містити гарантії, які виключатимуть можливість повторної агресії. Тому, як зазначають джерела, оновлений документ не містить вимоги відмови від курсу на НАТО. Більше того, перспектива членства в Альянсі розглядається як невід’ємний компонент майбутньої системи стримування. Для Києва це питання не лише зовнішньої політики, а й виживання держави.
Окремо стоїть тема Херсонської та Запорізької областей. Президент Зеленський відверто зазначив, що Москва наразі категорично відмовляється залишати захоплені райони на півдні. Це створює додаткові труднощі для узгодження параметрів мирного плану, оскільки Україна не може погоджуватися на жодну формулу, яка би легітимізувала факт насильницького утримання територій. Твердість російської позиції в цих регіонах свідчить про те, що питання півдня може стати одним із найскладніших у переговорах, якщо вони взагалі почнуться.
Разом з тим, Київ демонструє послідовність у підході: деескалація можлива тільки через відведення військ. Ніхто не вимагає від партнерів погодитися на нереалістичні або занадто різкі рішення, але відступ із ділянок трьох прикордонних областей міг би стати першим кроком, який створить політичне вікно можливостей. Цей жест, на думку української сторони, допоможе перевірити справжню готовність Москви до пошуку виходу з війни, а також підвищить рівень довіри у подальших переговорах.
Питання Донеччини залишається найчутливішим. Саме там бойові дії мають найбільш інтенсивний характер, а лінія фронту змінюється нерівномірно. Українська армія продовжує вести оборонні та контрнаступальні дії, і будь-які пропозиції щодо майбутнього регіону будуть залежати від подальшої ситуації на полі бою. Незважаючи на це, Київ не відступає від принципу повного відновлення територіальної цілісності — не частково, не вибірково, а в повному обсязі.
Ще одним важливим аспектом мирного плану є участь міжнародних партнерів. Україна наполягає, що процес не може бути двостороннім, оскільки війна має ширший вимір і впливає на безпеку всієї Європи. Держави, які допомагають Києву з озброєнням, гуманітарними програмами та санкційною політикою, повинні відіграти ключову роль і в процесі мирного врегулювання. І саме завдяки цьому участь світових демократій дозволяє зберігати баланс і уникати нав’язування Україні рішень, які суперечать її інтересам.
Заяви Зеленського мають і важливий психологічний ефект. Українське суспільство, втомлене від щоденних повідомлень про атаки, руйнування й втрати, потребує чіткого бачення того, яке майбутнє готується для країни. Інформація про те, що триває робота над реалістичним, але справедливим планом миру, допомагає зберігати внутрішню стійкість. Водночас акцент на поверненні навіть найменших територій підкреслює: кожен населений пункт, кожне село й кожен громадянин мають значення.
Українська влада усвідомлює, що досягнення миру — це не одномоментний акт і не підписання одного документа. Це послідовність кроків, у яких важливо враховувати інтереси держави, потреби оборони, права громадян і довгострокову безпеку регіону. Тому мирний план не претендує на роль «остаточного вироку» чи швидкого рішення. Це дорожня карта, яка має стати основою для системного та практичного руху вперед.
Попереду ще багато дискусій і дипломатичних баталій. Але факт того, що Україна продовжує формувати конструктивні пропозиції, свідчить: країна не лише бореться на фронті, а й активно працює над формуванням майбутнього, де безпека та справедливість будуть основними принципами нового європейського порядку. Повернення територій Сумщини, Харківщини та Дніпропетровщини може стати першим кроком на довгому шляху до цього майбутнього, яке українці виборюють щодня.
