Підготовка до щорічного саміту НАТО, який цьогоріч відбудеться в Гаазі, проходить під безпрецедентним тиском: країни-учасниці намагаються не стільки продемонструвати єдність, скільки задовольнити вимоги Дональда Трампа.
Саміт триватиме менше двох діб — це зроблено навмисно, аби уникнути політичної драми, яка могла б зруйнувати крихкий баланс у відносинах всередині Альянсу.
Основна тема — не лише підтримка України чи стримування Росії, а й виконання ультимативної вимоги Трампа: підвищення витрат на оборону до 5% від ВВП кожної країни-члена. Це значне зростання порівняно з поточним зобов’язанням у 2%, ухваленим ще у 2014 році.
Генеральний секретар НАТО Марк Рютте запропонував компромісне рішення: новий стандарт, який передбачає 3,5% ВВП на основні оборонні витрати (озброєння, армію, інфраструктуру) та ще 1,5% на пов’язані з безпекою інвестиції. Під цю категорію можуть підпадати витрати на відновлення доріг, цифрову інфраструктуру, кібербезпеку, громадянську оборону, освіту, охорону здоров’я та навіть допомогу Україні.
Президент Трамп у Білому домі в середу зажадав від країн-членів НАТО збільшення військових витрат. Даг Міллс
Таким чином, вимога Трампа формально виконується, але без реального зростання класичних військових видатків. Саме тому експерти називають цю модель «грою в наперстки», яка дозволяє зберегти обличчя і Альянсу, і самому Трампу.
Попри зовнішню згоду з новими підходами, у багатьох столицях панує плутанина. Міністри оборони країн-членів НАТО не мають єдиного розуміння, як саме рахувати витрати, в який термін і які з них можна зарахувати до військових.
Наприклад, нещодавно стало відомо, що лише частина допомоги Україні може бути врахована як оборонна стаття. І це рішення ухвалюється для кожної країни окремо — у штаб-квартирі НАТО. Це зроблено, аби уникнути подвійного рахунку: витрат, які одночасно вказуються як зовнішня допомога й внутрішнє інвестування в безпеку.
Європейські держави визнають, що інвестиції в оборону давно назріли. Війна Росії проти України стала каталізатором перегляду пріоритетів. Але навіть попри це багато країн досі не досягли старого порогу в 2%. Наприклад, Італія, Іспанія, Люксембург та Канада тільки цьогоріч наблизяться до цієї планки. Велика Британія обіцяє досягти 3% лише до 2034 року. США, хоча й витрачають на оборону близько 3,4% ВВП, майже половину цих коштів спрямовують на власні глобальні інтереси, а не лише на підтримку Європи.
Проблема полягає не лише в грошах, а й у спроможності оборонної промисловості засвоїти додаткові кошти. Як у США, так і в Європі вже зараз не вистачає виробничих потужностей, щоб оперативно забезпечити нове озброєння. Затримки в поставках, брак кваліфікованої робочої сили та технологічні обмеження роблять навіть заплановані витрати сумнівними з точки зору ефективності.
Українські солдати минулого місяця в Донецькій області. Тайлер Хікс
Окрема тема — допомога Україні. Швеція, Німеччина, країни Балтії наполягають на тому, що підтримка Києва — це інвестиція в безпеку всього євроатлантичного простору. Але в Альянсі точиться дискусія: рахувати ці витрати як основні оборонні чи як «супутні». Сусіди Росії остерігаються, що розмиття понять знизить готовність НАТО до реального захисту своїх територій. Як заявив міністр оборони Естонії Ханно Певкур, «у нас немає семи років, щоб підготуватись — ми маємо бути готові вже зараз».
Сам Трамп наполягає, що Європа повинна «платити за свою безпеку» та вимагає жорстких рішень. Його оточення водночас стверджує, що терміни виконання вимог не визначають США, а диктуються загрозами, передусім — з боку Росії. Публічно Трамп продовжує наполягати на зростанні витрат, хоча за лаштунками його вимоги перетворюються на гнучкі компроміси.
Деякі експерти вважають, що ініціатива Рютте — це, передусім, PR-жест, спрямований на те, щоб уникнути конфлікту з Трампом у дусі «краще м’яка поступка, ніж різкий розрив». Адже вже на саміті G7 у Канаді він зірвав дипломатичний баланс, достроково покинувши зустріч через війну Ірану та Ізраїлю. У НАТО намагаються уникнути повторення сценарію.
Марк Рютте, генеральний секретар НАТО, під час візиту до Білого дому у квітні. Пан Рютте є архітектором плану, який дозволить виділити певні кошти на те, що альянс називає «військово-суміжними» проектами. Хайюнь Цзян
Реальна проблема полягає в тому, що підвищення військових витрат за рахунок розмиття понять не створює ефективної оборони. Це лише дозволяє задовольнити політичний запит. Але якщо Альянс справді готується до нових загроз, зокрема ймовірного нового наступу Росії через кілька років після завершення війни в Україні, потрібні не презентації, а збільшення живої сили, техніки, резервів і боєприпасів.
У підсумку можна сказати, що НАТО балансує між реальністю і політичним виживанням. З одного боку — справжня загроза з боку агресивної Росії, з іншого — необхідність тримати у грі такого нестабільного партнера, як Дональд Трамп. План Рютте може допомогти зберегти видимість єдності, але лише справжні інвестиції в обороноздатність забезпечать безпеку Європи в найближче десятиліття.
