У п’ятницю вранці сотні родичів у синьо-жовтих прапорах вирушили до пункту зустрічі на півночі України, сповнені надії й хвилювання. Вони чекали на блідо-сині пасажирські автобуси, які мали доставити першу партію звільнених полонених у рамках домовленості, досягнутої в ході прямих переговорів у Стамбулі. Хоча зустрічі не принесли очікуваного припинення вогню, обмін тисячею осіб від кожної сторони став найважливішим результатом.
Президент Володимир Зеленський звернувся до громадян із повідомленням про те, що Росія передала Україні 390 осіб — 270 військових та 120 цивільних. Він запевнив, що найближчими днями ще кілька груп українців повернуться додому. Сам лідер Росії та його офіційні представники не брали участі в Стамбульських переговорах на високому рівні, обмежившись делегацією середньої ланки, але цей обмін все одно став безпрецедентним за масштабами.
Для багатьох родин, які роками не знали долі своїх близьких, це був перший привід зітхнути з полегшенням: діти подавали квіти колишнім полоненим, літні батьки плакали, обнімаючи визволених синів і доньок, а друзі й побратими не могли стримати сліз радості. Повернення перших 390 українців — це не просто цифра, а сотні людських історій: про загублені роки в неволі, про страх і надію, що протрималася попри все.
З початку повномасштабного вторгнення здійснювалися десятки обмінів, однак вони були відносно невеликими — здебільшого по кілька десятків осіб. Цього разу за один день вдалося звільнити майже тисячу людей з обох боків. Організацію процесу координували Українська сторона у Тристоронній контактній групі, офіс Омбудсмена та представники МКЧХ. На місцях залучалися Збройні сили України, Державна прикордонна служба та волонтерські організації для надання психологічної та медичної допомоги визволеним одразу після перетину кордону.
Очікування військовополонених у Чернігові, Україна, під час обміну 6 травня. Брендан Гоффман
Сам факт прямого діалогу між Києвом і Москвою у Стамбулі став важливим прецедентом: уперше за понад два роки бойових дій сторони сіли обличчям до обличчя, не за посередництва лише цифрових каналів. Хоча перемовини зайшли у глухий кут щодо узгодження режиму тиші і відмови від подальших наступальних дій, обмін полоненими дав змогу довести: безпосередній контакт можливий навіть за умов жорсткої війни.
З погляду майбутніх переговорів, ця операція відкриває нові горизонти: встановлення регулярного механізму обміну, гарантованого міжнародними інституціями, та поступове розширення теми гуманітарних кроків попри військовий конфлікт. Важливо, що за домовленістю кожна сторона звільняла рівну кількість утримуваних осіб, відтак це зберігає баланс і зменшує ризик односторонньої вигоди.
Однак масовий обмін полоненими — лише перша із серії потенційних домовленостей. Наступним кроком може стати узгодження гуманітарних коридорів для евакуації цивільного населення та постачання критично важливих гуманітарних вантажів. Для цього сторонам слід розробити чіткий протокол безпечного руху і взаємного інформування про маршрути й графіки.
Підтримка міжнародних партнерів, особливо ЄС та США, залишатиметься ключовою для подальших підів переговорів. Дипломати наголошують на важливості залучення до процесу Міжнародного комітету Червоного Хреста та ООН для моніторингу виконання домовленостей. Такий супровід дасть змогу мінімізувати ризики зриву погоджених кроків та забезпечити прозорість процедури.
На цьому фото з роздаткового матеріалу, опублікованому 23 травня 2025 року, зображено українських військовополонених (ВПО) після обміну на тлі нападу Росії на Україну в невідомому місці в Україні. Роздатковий матеріал
Зі звільненими військовими проводять невідкладні медичні обстеження: перевіряють стан здоров’я, надають необхідні медикаменти, вводять у курс реадаптації до мирного життя. Для багатьох з них роки в поневірянні стали випробуванням на витривалість і моральну стійкість. Досвід попередніх обмінів показує: найскладнішим етапом є психологічне відновлення, тому для ветеранів уже організовані програми терапії та групи підтримки.
Цивільні, які теж потрапили у списки на обмін, часто були затримані навмисне в прифронтових зонах або відправлені в “фільтраційні табори”. Їхній повернення підкреслює, що гуманітарна складова залишається важливою у війні, де ціна людського життя не може бути виміряна тільки військовими потребами.
Найближчими днями очікується прибуття наступних груп із сотень осіб, узгоджених у Стамбулі аґендами. Родини, які не побачили своїх рідних у першу хвилю, не втрачають надії і готуються до нових поїздок на пункти зустрічі. Офіційна влада закликає зберігати спокій і не публікувати особисту інформацію про списки обмінюваних до офіційного оголошення, щоб уникнути непорозумінь і паніки.
Підсумовуючи, хоча Стамбульські переговори не дали військово-політичного прориву у вигляді припинення вогню, результат у вигляді наймасштабнішого обміну полоненими з початку повномасштабного вторгнення є беззаперечним досягненням. Він довів, що навіть у найгострішій фазі війни сторони можуть знаходити гуманітарні рішення. Подальше посилення таких практик залежатиме від підтримки міжнародних партнерів, здатності сторін дотримуватися домовленостей та збереження балансу інтересів у процесі складних дипломатичних переговорів.
