У Києві з обережним оптимізмом сприйняли новину про відновлення Сполученими Штатами військової й розвідувальної допомоги. Цей крок, що став результатом переговорів у Джидді (Саудівська Аравія), має супроводжуватися 30-денним припиненням вогню у війні з Росією. Для українців, які пережили загострення відносин із Білим домом після скандального візиту Володимира Зеленського до Овального кабінету, це означає омріяну паузу в боях і можливість знову розраховувати на підтримку найпотужнішого союзника.
Однак настрій у Москві докорінно інший. Російські політики, пропагандисти й військові оглядачі сприйняли саму ідею про перемир’я як “пастку” для Кремля. На їхню думку, згода на 30-денну зупинку бойових дій може позбавити Росію ініціативи на фронті і дати Києву (з додатковою допомогою США) час на перегрупування. Навіть офіційний представник Кремля Дмитро Пєсков лише заявив, що Москва “не поспішатиме з висновками” і вивчатиме пропозиції, узгоджені в Джидді, проте не підтвердив готовність припинити вогонь.
Із моменту повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році лінія фронту розтягнулася більш ніж на 1800 миль. На багатьох ділянках протистояння російсько-українські бої набули позиційного характеру. Аналітики звертають увагу: якщо нова угода тимчасово “заморозить” ці рубежі, це означатиме, що Росія лишатиметься на тих захоплених територіях, які контролює нині, зокрема в південних і східних регіонах.
Володимир Путін неодноразово говорив, що будь-яке короткострокове перемир’я для нього нецікаве. Російський президент дотримується лінії: “Потрібна остаточна угода, а не тактична пауза”. Ще торік він відкидав подібні ініціативи, стверджуючи, що Україна використає таку “паузу” тільки для поповнення резервів.
Зі свого боку, український лідер Володимир Зеленський на брифінгу в Києві після зустрічі з представниками Білого дому наголосив: угода в Джидді дала змогу “пояснити американській стороні”, що Україна готова до реальних кроків задля припинення війни — зокрема до обговорення формули обміну військовополоненими й повернення депортованих дітей. Зеленський переконаний: “Ми не збираємося гратися в наратив ‘ми не хочемо миру’. Для нас важливо завершити війну, і тут позиція США, і Президента Трампа, і американців загалом — ключова”.
Розрахунок і страх Москви
Російські націоналістичні аналітики та військові блогери одностайні: зупинка вогню наразі невигідна Москві, бо саме на різних ділянках фронту російська армія веде повільний, але стабільний наступ. Їхнє ключове побоювання: така пауза “відбере в Росії ініціативу” і дасть Україні час отримати додаткове озброєння зі США.
Відомий ідеолог “русского мира” Олександр Дугін у своєму блозі порівняв пропозицію про перемир’я з “черговою пасткою”, бо вважає, що Дональд Трамп виступає за переділ сфер впливу великих держав, а Україна в цьому плані для Росії — найпріоритетніша зона. Дугін твердить, що, відповівши “так” на заклик до припинення вогню, Кремль опиниться в невигідному становищі.
Сенатор від правлячої партії “Єдина Росія” Константін Косачов узагалі говорить про те, що Росія нібито має “сильні позиції на фронті”. А тому, мовляв, “угода — на наших умовах”. На його думку, якщо йдеться про будь-які компроміси, то Київ мусить визнати втрату значної частини території.
У столиці України панує обережна, але помітна надія. Після скандальної зустрічі в Овальному кабінеті наприкінці лютого, де Трамп відверто дорікав Зеленському “бажанням війни”, лідери в Києві боялися, що США повністю припинять підтримку. Кілька тижнів тому українські військові почали потерпати від нестачі сучасних боєприпасів та розвідданих, оскільки доступ до американських систем був частково припинений.
Тепер, після оголошення результатів переговорів у Джидді, в центрі Києва знову з’явилися прапори США поряд із українськими. На майдані Незалежності люди несуть квіти та записки зі словами подяки солдатам, котрі загинули в боях. Обнадійливі новини про те, що Вашингтон знову готовий надавати зброю й інформацію, змушують багатьох у Києві повірити: головне тепер — узгодити з Росією зупинку вогню, навіть якщо тимчасову.
“Ми просто хочемо, аби наші військові жили, повернулися додому. Це неймовірно велика ціна”, — ділиться 26-річна киянка Оксана Гарей, котра на тимчасовому меморіалі розміщує маленькі синьо-жовті стяги зі згадками про полеглих знайомих. “Надіюся, що ця угода — хоч і перший крок, але реальний. Хай би там як, 30 днів без загиблих — це вже полегшення”.
Зміни на фронті: російські удари тривають
Попри спроби дипломатії, бойові дії на багатьох напрямках не припиняються. Російські війська продовжують обстрілювати українські міста: за останню добу з’явилися звістки про чотирьох загиблих в Одесі та одного у Кривому Розі. Крім того, спалахнули запеклі бої в районі російської Курської області, куди проникли українські підрозділи, сподіваючись, що утримання хоч невеличкого плацдарму створить для Києва козир у переговорах.
Втім, Росія стягує туди додаткові сили. Українські військові відзначають, що логістика стала майже неможливою, а росіяни “знають кожен наш шлях постачання”. Хоча офіційно Генштаб України не коментує ситуацію довкола Суджі, низка джерел свідчить про ризик повного витіснення українських підрозділів із цього сектора.
Держсекретар США Марко Рубіо, який очолював американську делегацію в Джидді, підкреслив: якщо Росія пристане на припинення вогню, це стане позитивним сигналом і “можливістю для справжнього миру”. Якщо ж Путін відкине домовленість, американська сторона розглядатиме це як показник відсутності бажання завершувати кровопролиття.
Схожу риторику використав і сенатор Ліндсі Грем, який є близьким до адміністрації Трампа. За його словами, якщо Москва відмовиться від припинення вогню, потрібно “застосувати жорсткі санкції”. Схоже, що США — принаймні формально — хочуть перекласти відповідальність за зрив можливої угоди на Кремль, аби зняти з України тавро “небажання миру”, що лунало після інциденту в Овальному кабінеті.
Чи піде Кремль на поступки?
Сумнівно. Путін ще торік наголошував, що Росія не зацікавлена у 30-денних або будь-яких тимчасових угодах, бо вони лише відкриють Києву шлях до переозброєння. З огляду на недавні слова Лаврова та заяви багатьох російських силовиків, можна припустити, що Москва воліла б зовсім інший формат: офіційне визнання окупованих територій, “демілітаризацію” України тощо.
Однак дипломатична гра іноді буває непередбачуваною. Якщо Кремль оцінить, що короткотривала “тиша” ніяк не послабить його позицій і дасть змогу підготуватися краще, існує мікрошанс, що Путін пристане на запропонований компроміс. Речники Кремля уникають прямих відповідей і чекають “офіційних пропозицій” від США.
Деякі європейські аналітики вважають, що Путін опинився між двох вогнів. З одного боку, він хотів би використати Дональда Трампа для послаблення підтримки України на Заході й “зафіксувати” свої здобутки. З другого боку, американський лідер останніми тижнями продемонстрував, що не боїться чинити тиск і на Київ, і тепер, судячи з усього, не проти погрожувати Росії, якщо та не прийме запропоновані умови.
Такий сценарій підживлює побоювання, що навіть одержимі імперськими амбіціями кремлівські силовики муситимуть зважати на економічні ризики від посилення санкцій. Утім, поки що в Росії не чути серйозних голосів на користь зупинки війни.
Кінцеве питання: куди все це веде?
Перемовини у Джидді, відновлення підтримки США, підписання “спільної заяви” Вашингтона та Києва — усе це свідчить про певне потепління в українсько-американських відносинах після різкого похолодання. Утім, чи здатна ця ініціатива припинити реальні бойові дії — залежить насамперед від згоди чи незгоди Москви.
Український військово-політичний оглядач Володимир Фесенко каже, що Трамп хоче досягнути “ефектної угоди” до Великодня, аби показати, що може швидко зупинити кровопролиття. А Кремль у відповідь не готовий добровільно згортати наступ, поки “не отримає суттєвих вигод”, насамперед у вигляді фактичної легалізації окупованих територій.
Тож тепер, коли Київ формально продемонстрував “готовність до миру”, тиск на РФ лише зросте. Якщо Путін скаже категоричне “ні”, Вашингтон і європейські столиці отримають додатковий аргумент посилити санкції. Але це ще не обов’язково означає швидкий прогрес у припиненні бойових дій: Москва нерідко йшла на конфронтацію, навіть попри руйнівні наслідки для власної економіки.
Поки українці сподіваються, що світова спільнота використає цю нагоду, аби принаймні на місяць зменшити кількість жертв. На майдані Незалежності, в символічному серці Києва, люди приносять нові прапори й запалюють свічки в пам’ять про загиблих. Хтось пише ім’я знайомого, хтось доповнює уривком молитви, хтось віддає шану невідомому герою. Усі вони моляться, щоб ці 30 днів тиші стали не черговим оманливим перепочинком, а дійсно поворотним пунктом у страшній війні.
Для Дональда Трампа ця угода — шанс довести, що він може “заспокоїти” конфлікт, який впродовж років тримає Європу в напрузі й забирає безліч життів. Для Зеленського — спосіб повернути втрачену довіру Вашингтона та виграти життєво важливу військову підтримку. Для Путіна — дилема: погодитися чи відмовитися, ризикуючи впасти у ще глибшу ізоляцію. І для сотень тисяч людей на лінії фронту — надія, що принаймні найближчі дні не стануть для них фатальними.
