Український парламент опинився в центрі безпрецедентної кризи довіри, яку спровокували не лише зміни до антикорупційного законодавства, а й сам процес їх ухвалення. Усе почалося з того, що опозиційні депутати почали стрімити з сесійної зали, демонструючи, як монобільшість фактично «протискає» рішення без належного обговорення.
Одним із таких парламентарів став Олексій Гончаренко, який під час засідання 22 липня увімкнув пряму трансляцію для своїх понад 2 мільйонів підписників. Він показав, як депутати фракції «Слуга народу» ухвалюють закон, що послаблює дві ключові антикорупційні інституції.
«Друзі, ось так знищується парламентаризм в Україні», — заявив Гончаренко у відео.
Скасоване мовлення й новий формат відкритості
Після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році, прямі трансляції парламенту України були припинені — нібито з міркувань безпеки. Засідання викладалися у записі, а в прямому ефірі їх більше не показували.
Цю інформаційну нішу заповнили самі депутати — здебільшого з опозиції. Вони почали активно транслювати перебіг засідань на Telegram, YouTube та інші платформи. Особливу популярність здобув також депутат Ярослав Железняк, який публікує текстові хроніки з іронічними коментарями та емодзі.
Закон, що збурив країну
Кульмінацією стала раптова спроба обмежити повноваження антикорупційних агентств, зокрема НАБУ та НАЗК. Закон ухвалили в режимі фактичного «турборежиму», без належного обговорення, а голосування супроводжувалося процедурними порушеннями, на що звернула увагу опозиція.
Проти нововведень виступили європейські партнери України, а громадськість вибухнула обуренням. Ігор Лаченков, популярний блогер із 1,5 млн підписників, у своєму Telegram-каналі написав:
«Сьогодні вони просто насрали на всіх цим законом і відкинули нас на 10 років назад».
Майже миттєво тисячі українців вийшли на вулиці Києва, Львова, Дніпра та інших міст із вимогою скасувати рішення. Це стало рідкісним проявом протесту в умовах воєнного стану.
Реакція Зеленського та спроба відкату
Після тиску з боку громадськості та європейських партнерів, Володимир Зеленський оголосив, що парламент перегляне спірний закон. У четвер депутати розглядатимуть можливість відновлення незалежності антикорупційних органів.
До моменту скандалу Верховна Рада фактично виконувала формальну роль у затвердженні законів, необхідних для ведення війни. Але події 22 липня стали вододілом, що поставив під сумнів легітимність ухвалення рішень у парламенті.
Дискусія про прозорість: трансляція як зброя
У понеділок майже 70 громадських організацій закликали Верховну Раду відновити офіційне мовлення. На їхню думку, прозорість — основа довіри до законодавчої гілки влади.
«Це не об'єктивна передача фактів. Це факти з політичною позицією», — заявила Віта Думанська, керівниця ГО «ЧЕСНО».
Вона підкреслила, що стріми окремих депутатів — не заміна публічному мовленню, адже такі трансляції можуть маніпулювати інформацією.
Водночас самі парламентарі визнають, що онлайн-трансляції впливають на голосування:
«Дехто з моїх колег не натиснув би “за”, якби знав, що їх бачить країна», — каже Железняк.
Монополія на наратив: інформаційний контроль в умовах війни
Окремі депутати й активісти звинувачують Офіс президента у спробі монополізувати воєнний наратив. Це проявляється у централізації державного мовлення, відсутності прямих ефірів Ради та вибірковому доступі до журналістів.
У відповідь представники влади заявляють, що нічого не приховують, а заходи є тимчасовими через війну.
Проте скандал із законом про антикорупційні органи довів: суспільство більше не готове терпіти кулуарність, навіть в умовах війни. Суспільна думка формувалася не через офіційні джерела, а завдяки соцмережам депутатів, блогерів і незалежних ЗМІ.
Парламент України увійшов у нову фазу публічності, де стріми й Telegram-канали стали ключовими джерелами інформації. Це створює нові ризики маніпуляцій, але також відкриває шлях до тиску знизу, як це вже сталося у випадку з антикорупційним законом.
Суспільство вимагає не лише результатів, а відкритого процесу ухвалення рішень. У 2024 році довіра — це не розкіш, а умова виживання демократії в умовах війни.
