Завантаження публікації
ОГОЛОШЕННЯ

Пентагон: США не мають військ у Венесуелі, але тримають регіон у бойовій готовності

Після рейду спецназу Delta Force й заяв Трампа про “управління” країною Вашингтон заперечує присутність на землі, але утримує 15 тисяч військових і флот у Карибах.


Тетяна Федорів
Тетяна Федорів
Газета Дейком | 04.01.2026, 16:50 GMT+3; 09:50 GMT-4

Після захоплення Ніколаса Мадуро риторика Білого дому різко загострилася: Дональд Трамп заявив, що США планують “керувати” Венесуелою певний час. Це одразу підняло питання: чи буде військова окупація, і хто саме виконуватиме роль адміністратора.

Пентагон відповів максимально чітко: на території Венесуели немає американських військових. Формально “без наземних військ” означає відсутність підрозділів, які утримують об’єкти, проводять патрулювання або забезпечують тривалу присутність у містах та інституціях.

Водночас “нуль на землі” не означає “нуль сили”. Генерал Ден Кейн заявив, що 15 тисяч військових у сусідніх країнах і на кораблях залишаються в регіоні у високій готовності. Це фактично пояс безпеки, який можна швидко розгорнути у будь-який бік.

Карибське море перетворили на зону постійної демонстрації сили. Дюжина військових кораблів і підсилена авіація дають можливість “проєктувати потужність” без входу в столицю. Такий формат зручний: мінімум політичної відповідальності за окупацію, максимум тиску.

Минулого місяця американський американський підводний човен «Іводзіма» пришвартувався в місті Понсе, Пуерто-Рико — Єва Марі Ускатегі/Reuters

Трамп паралельно озвучив сценарій “друга хвиля”. Якщо США зустрінуть опір на землі або з боку чиновників, може бути новий виток силових дій. Формула виглядає як попередження елітам: саботаж переходу може коштувати дорожче, ніж домовленість.

Ключовий психологічний меседж — “ми не боїмося boots on the ground”. Це фраза, яка легітимізує ескалацію наперед, навіть якщо зараз її заперечують. Вона працює як шантаж для апарату: або ви співпрацюєте, або ми змінюємо правила гри.

Окремий сигнал — хто “керуватиме”. Трамп публічно вказав на генерала Кейна, держсекретаря Марко Рубіо і міністра оборони Піта Гегсета. Це демонструє політичну централізацію: рішення концентруються у вузькому колі і під військово-дипломатичним контролем.

Пентагон не дав чіткої відповіді, як довго триматиме таку групировку. Це важливо: невизначеність — частина стратегії. Чим довше тримають сили в регіоні, тим дорожче для Венесуели будь-яка спроба “пересидіти” кризу.

Операцію спочатку пояснювали як боротьбу з наркотрафіком. Військова присутність, за цією версією, потрібна була для виявлення “швидкісних катерів” і перехоплень у морі. Але дедалі більше елементів виглядають як підготовка до ширшої силової кампанії.

Заявляється, що військові атакували десятки суден і вбили понад сотню людей у Карибах і східній частині Тихого океану. Юристи з міжнародного права критикують удари як потенційно незаконні, бо застосування летальної сили поза війною потребує іншої правової рамки.

Генерал Кейн сказав, що для евакуації Мадуро та його дружини було викликано іншу команду гелікоптерів, які потрапили під вогонь по дорозі — Тірні Кросс

Цей контур напряму пов’язаний із венесуельською нафтою. Американські сили допомагали оглядам і затриманням суден, які підпадають під санкції та працюють із нафтовими поставками. Санкційні танкери стали не лише економічною, а й військовою мішенню тиску.

У дні перед рейдом США різко підсилили техніку в районі: літаки спеціальних операцій, електронна боротьба, озброєні дрони Reaper, вертольоти пошуку й евакуації, винищувачі. Для аналітиків це виглядало як фінальна підготовка до неминучих дій.

Командна логіка зрозуміла: Венесуела — складний театр, де важлива швидкість і точність. Саме тому ставка зроблена на спецназ Delta Force і “забрати ціль” у коротке вікно. Така модель мінімізує ризик втрат і політичний шок від довгої війни.

Але ця ж модель створює інший ризик — вакуум на землі. Якщо США не заходять наземно, вони не контролюють інституції, поліцію, склади, енергетику та медіа. Перехід влади тоді залежить від місцевих сил, які можуть грати проти Вашингтона.

Звідси й публічна “друга хвиля” як страховка. Вона потрібна, щоб місцеві чиновники не перевіряли межі терпіння США. Умовно: або ви приймаєте правила переходу, або вас “переконають” силою, і це вже не буде точкова операція.

Паралельно зростає ризик внутрішнього розколу у самій Венесуелі. Частина апарату може спробувати зберегти владу без Мадуро, інша — торгуватися за гарантії. Без легітимного механізму переходу країна ризикує зависнути між “старою системою” і новим наглядом.

Найгостріша тема — міжнародне право. Коли лідера держави захоплюють і вивозять, навіть під гаслом обвинувачень у злочинах, це створює прецедент. Конкуренти США використовуватимуть його як аргумент у власних силових сценаріях.

Військова операція США у Венесуелі також змінює регіональний баланс. Навіть без окупації, присутність флоту й авіації змушує сусідів адаптуватися. Карибський вузол стає точкою постійного напруження, а не разовою кризою.

Окремо варто дивитися на нафтові поставки. Якщо блокада і затримання суден збережуться, економіка Венесуели буде задихатися, а будь-який уряд стане залежним від того, хто контролює експорт. Це створює реальний важіль “управління” без адміністрації на землі.

У суботу внаслідок атак США спалений автомобіль на одному з об'єктів у Каракасі, столиці Венесуели — Леонардо Фернандес Вілорія/Reuters

З позиції США це виглядає як стратегія мінімальної відповідальності: не вводити війська, але тримати 15 тисяч військових поруч, контролювати море, повітря і фінанси. Так Вашингтон може тиснути, не беручи на себе прямі витрати окупації та відновлення.

Для самого Трампа це ще й політичний символ — демонстрація сили після рейду. Але символ швидко перетворюється на зобов’язання: якщо на місці почнеться опір, доведеться або відступати, або заходити глибше. Обидва варіанти несуть ризики іміджу.

Головний вузол майбутнього — хто заповнить вакуум. Якщо США не створять зрозумілої моделі переходу, країна може скотитися у хаос, а хаос породжує нові угруповання й новий насильницький цикл. Це підриває заявлену мету “стабільного переходу”.

Тому найближчі тижні вирішуватимуть, чи залишиться все форматом “морський тиск і точкові операції”, чи справді відкриється шлях до boots on the ground. Пентагон сьогодні каже “немає”, але вся архітектура готовності натякає: “може бути”.


Тетяна Федорів — Кореспондент, яка спеціалізується на політиці, економіці та технологіях, проживає у Вашингтоні, США, та висвітлює міжнародні новини.

Цей матеріал є частиною розгорнутої теми: Напруга між Венесуелою та США, яка охоплює численні цікаві аспекти цієї події. Газета «Дейком» ретельно відстежує події, проводячи перевірку джерел та інформації, щоб забезпечити нашим читачам найбільш точне та актуальне інформування.

Цей матеріал опубліковано 04.01.2026 року о 16:50 GMT+3 Київ; 09:50 GMT-4 Вашингтон, розділ: Світові новини, Південна Америка, Аналітика, із заголовком: "Пентагон: США не мають військ у Венесуелі, але тримають регіон у бойовій готовності". Якщо в публікації з'являться зміни, про це буде зазначено та описано у кінці публікації.

Читайте щоденну газету та загальну стрічку новин газети Дейком, яка поєднує багато цікавого в понад 40 розділах з усіх куточків світу.


Save
ОГОЛОШЕННЯ

Новини, які можуть Вас зацікавити:

Штатні та позаштатні журналісти газети «Дейком» щодня готують сотні публікацій, щоб читачі отримували найоперативнішу, перевірену й глибоку інформацію. Ми працюємо для тих, хто хоче розуміти суть подій, бачити широку картину та бути на крок попереду.

Останні новини

Вибір редакції