Після найважчої зимової кампанії російських атак Повітряні сили України прямо визнали дефіцит ракет ППО. Частина пускових установок у підрозділах і батареях залишається напівпорожньою, а запас боєприпасів для окремих систем — обмеженим.
Це не означає, що українське небо залишилося без захисту. Україна розвинула мобільні вогневі групи, дрони-перехоплювачі, засоби радіоелектронної боротьби й локальні системи протидії Shahed. Але проти крилатих, балістичних і складних комбінованих атак країна все ще залежить від західних комплексів.
За попереднім аналізом Дейком, саме дефіцит ракет до NASAMS, IRIS-T і Patriot став одним із найчутливіших вузлів війни на виснаження. У такій війні важлива не лише наявність пускової установки, а й безперервний потік боєприпасів до неї.
Росія добре розуміє цю арифметику. Масовані удари сотнями дронів і десятками ракет мають не лише зруйнувати енергетику, порти, військові об’єкти чи міську інфраструктуру. Вони також змушують Україну витрачати дорогі й обмежені ракети-перехоплювачі.
Саме тому повітряна оборона стала одним із головних фронтів війни. На землі лінія зіткнення може рухатися повільно, але в небі витрата ресурсів відбувається щоночі. Кожен пуск — це рішення між захистом міста, електростанції, військового об’єкта або майбутньої хвилі атак.
Українські військові навчилися збивати значну частину російських дронів дешевшими засобами. Проти Shahed працюють кулеметні групи, мобільні екіпажі, РЕБ, зенітні гармати й нові перехоплювачі. Але ця система не замінює ракетну ППО там, де йдеться про складніші цілі.
Найбільша проблема — не один тип зброї, а багатошаровість атаки. Росія запускає дрони, крилаті ракети, балістику, хибні цілі й керовані авіабомби в різних комбінаціях. Така тактика змушує українську оборону одночасно берегти ракети й не пропустити удар по критичній інфраструктурі.
Західні системи залишаються ключем до цієї оборони. NASAMS і IRIS-T закривають важливі ділянки середньої дальності, Patriot потрібен проти балістичних ракет, а інші комплекси доповнюють багаторівневий щит. Проблема в тому, що щит міцний лише тоді, коли до нього вчасно надходять ракети.
Україна вже стикалася із затримками й перебоями постачання від союзників. Тепер тиск посилюється ще й через конкуренцію за ті самі боєприпаси в інших конфліктах. Коли системи західної ППО активно використовуються на Близькому Сході, українська потреба стає частиною глобального дефіциту.
Це створює для Києва неприємну залежність від політичного календаря союзників. Ракета-перехоплювач має з’явитися не після обговорень, а до нічної атаки. Запізнення навіть на кілька днів у такій війні може означати пошкоджену ТЕЦ, зруйнований трансформатор або десятки загиблих.
Показово, що Україна змушена просити партнерів іноді не сотні, а п’ять чи десять ракет для конкретних систем. У мирній бюрократичній мові це звучить як логістична деталь. У реальності війни це може бути різниця між відбитим ударом і пробитою обороною.
Повітряна кампанія Росії також має психологічний вимір. Коли Україна економить ракети, Москва намагається нав’язати їй неможливий вибір: що прикривати сьогодні, а що залишити на ризик завтра. Така логіка виснажує не лише склади, а й управлінську систему оборони.
Для цивільних цей дефіцит проявляється у тривогах, вибухах, відключеннях світла й очікуванні нових атак. Для військових — у складних рішеннях на рівні батарей і командних пунктів. Для союзників — у питанні, чи готові вони підтримувати Україну не разовими пакетами, а промисловим ритмом.
Саме промисловий ритм стає вирішальним. Росія зробила ставку на масове виробництво дронів і регулярні комбіновані удари. Україна та її партнери мають відповідати не лише передачею окремих систем, а довгостроковим виробництвом ракет, запасних частин, радарів і перехоплювачів.
Дефіцит ракет ППО не є технічною проблемою вузького профілю. Це питання виживання міст, стабільності енергосистеми, захисту фронту й довіри до західних гарантій. Якщо повітряний щит слабшає, Росія отримує більше простору для терору й примусу.
Україна довела, що здатна інноваціями компенсувати частину нестачі. Але жодна імпровізація не замінить запасів для Patriot, NASAMS чи IRIS-T там, де летить балістика або складна ракетна комбінація. Креативність виграє час, але не скасовує потреби в боєприпасах.
Головний висновок цієї ситуації простий і жорсткий: у повітряній війні перемогу визначає не тільки якість систем, а й глибина складів. Порожня пускова установка не стримує ракету. А напівпорожній щит над країною — це запрошення для нової хвилі ударів.
