Сенат США зробив перший вирішальний крок до ухвалення найбільшого за роки пакета санкцій проти російської воєнної економіки. Голосами 86 проти 12 законодавці припинили процедурне блокування документа, що має вдарити не лише по Москві, а й по країнах, які купують її нафту та газ.
Голосування відбулося в день похорону Ліндсі Грема — одного з найпослідовніших прихильників України в Конгресі й автора санкційної ініціативи. Володимир Зеленський прибув до Капітолію, зустрівся із сенаторами та спостерігав за процедурою із галереї верхньої палати.
Політичний жест був сильним, але закон ще не ухвалений. Після першого голосування Сенат окремо підтримав перехід до розгляду документа результатом 84 проти 12. Попереду поправки, остаточне рішення палати, голосування в Палаті представників і підпис президента.
За оцінкою Дейком, головна інтрига полягає не в тому, чи здатен Сенат зібрати більшість проти Росії. Вона полягає в готовності США перетворити санкції на торговельний ультиматум великим державам, економічні відносини з якими значно важливіші для Вашингтона, ніж зв’язки з Москвою.
Законопроєкт змінює саму конструкцію американського тиску. Попередні пакети переважно блокували російські банки, чиновників, підприємства та окремі торговельні операції. Нова модель переносить основний ризик на іноземних покупців і посередників.
Йдеться про первинні санкції проти російського керівництва, олігархів, державних компаній, фінансових установ та оборонних постачальників. До переліку можуть увійти Центральний банк Росії, Сбербанк, Газпромбанк, великі арктичні газові проєкти й учасники тіньового флоту.
Проте найпотужнішим інструментом є не блокування активів. Президент США має отримати можливість запроваджувати мита до 100 відсотків на всі товари з країн, які входять до п’ятірки найбільших покупців російської нафти або газу.
Окрема п’ятірка охоплюватиме держави, де працюють компанії, що допомагають обходити нафтові санкції: фінансують перевезення, обслуговують підсанкційні танкери, надають порти, страхування або інші послуги російському тіньовому флоту.
Це принципова відмінність. Покарання стосуватиметься не лише партії російської нафти чи конкретної компанії. Під підвищене мито може потрапити весь експорт країни до Сполучених Штатів.
Саме тому законопроєкт потенційно небезпечний для Китаю та Індії. Російська сировина дає їм дешевший ресурс, але доступ до американського ринку має незрівнянно більшу цінність. Санкційний механізм має змусити уряди й бізнес обирати між цими двома перевагами.
Для Москви наслідком може стати не повна втрата покупців, а нове падіння ціни. Якщо імпортери ризикуватимуть митами, фінансовими обмеженнями й вторинними санкціями, вони вимагатимуть від Росії ще більших знижок за політичний та комерційний ризик.
Це важливо, оскільки російський експорт не обов’язково має припинитися, щоб тиск став відчутним. Дорожчі перевезення, складніші розрахунки, знижки та страхові витрати зменшують суму, яка зрештою надходить до бюджету й фінансує війну.
Тіньовий флот є центральною частиною цієї системи. Москва використовує старі танкери з непрозорими власниками, частою зміною прапора та сумнівним страхуванням, щоб обходити цінові обмеження й перевозити нафту поза традиційною західною інфраструктурою.
Законопроєкт дозволяє поширювати санкції на судна, їхніх власників, операторів, порти та іноземних посередників. Така конструкція спрямована на всю логістичну мережу, а не лише на танкер, назва якого може швидко змінитися.
Під ударом опиняється і майбутній енергетичний розвиток Росії. Обмеження охоплюють «Ямал СПГ», Arctic LNG та нові арктичні проєкти, залежні від спеціалізованих суден, західних технологій, фінансування й складного обладнання.
Такі заходи не обов’язково скоротять доходи негайно, але можуть підвищити вартість розширення експорту. Росія здатна замінювати окремі компоненти, однак відтворити повний технологічний ланцюг для арктичного зрідженого газу значно складніше.
Первинний варіант ініціативи передбачав майже універсальні мита у 500 відсотків. Після переговорів законодавці обмежили механізм п’ятьма найбільшими покупцями та п’ятьма провідними центрами обходу санкцій, а максимальну ставку для них знизили до 100 відсотків.
Цей компроміс зробив документ політично реалістичнішим. П’ятисотвідсоткове мито фактично означало б торговельне ембарго й могло одночасно відштовхнути Китай, Індію, частину Європи та інших партнерів США.
Проте навіть ставка до 100 відсотків залишається надзвичайно широким повноваженням. Її застосування до всього імпорту з великої економіки може підвищити ціни для американських споживачів, викликати відповідні тарифи та перерости у масштабну торговельну конфронтацію.
Саме це пояснює опір частини демократів. Вони підтримують економічний тиск на Росію, але побоюються, що під виглядом санкцій Білий дім отримає додатковий механізм для тарифних воєн, не пов’язаних безпосередньо з Україною.
Найбільш суперечливим є визначення держави, яка «сприяє обходу» обмежень. Формулювання охоплює країни, де зареєстровані або працюють компанії, що свідомо обслуговують російські нафтові операції.
Юридично це дозволяє діяти проти реальних центрів санкційного обходу. Політично — створює простір для вибіркового застосування, оскільки одна й та сама мережа може включати судновласника в одній юрисдикції, страховика в іншій і банк у третій.
Закон містить запобіжники для союзників, які досі купують обмежені обсяги російського газу, але скорочують залежність. Виняток можливий, коли закупівлі країни становлять менш як 15 відсотків загального російського газового експорту і вона робить суттєві кроки для їх зменшення.
Список найбільших покупців має переглядатися кожні 180 днів. Це перетворює мита не лише на покарання, а й на систему стимулів: держава може зменшити імпорт, вийти з ризикової групи та домагатися пом’якшення тарифу.
Однак вирішальна роль залишатиметься за президентом. Документ передбачає обов’язкові санкції, але дозволяє Білому дому робити винятки, якщо той письмово підтвердить Конгресу, що відмова від обмежень відповідає національним інтересам США.
Ця гнучкість допомогла узгодити законопроєкт з адміністрацією Дональда Трампа. Ще до смерті Грем домовився з Білим домом про просування оновленої версії, а понад 60 сенаторів долучилися до її внесення.
Водночас президентське право на винятки створює слабке місце. Якщо великі покупці російської енергії отримуватимуть звільнення через стратегічні, оборонні або торговельні інтереси США, закон залишиться загрозою без послідовного виконання.
Трамп може використовувати його як переговорний інструмент: запропонувати країні скоротити закупівлі російської нафти в обмін на відтермінування мит або поступки в інших сферах. Це здатне швидко змінювати поведінку, але робить санкції частиною ширших політичних торгів.
Для України така модель одночасно перспективна й ризикована. Київ отримує механізм тривалого тиску на російські доходи, який не залежить від кожного нового пакета військової допомоги. Проте його дієвість визначатиметься рішеннями адміністрації, а не лише текстом закону.
Іранський блок додає документові ще один вимір. Він продовжує санкційні повноваження щодо іранської енергетики та озброєнь, зберігаючи обмеження проти держави, яка підтримує російську воєнну машину й водночас перебуває в окремому конфлікті зі США.
Об’єднання російського та іранського напрямів зміцнило підтримку Білого дому, але зробило закон політично складнішим. Тепер він одночасно є інструментом підтримки України, частиною американської політики щодо Ірану та джерелом нових тарифних повноважень.
Результат 86 проти 12 показав, що пам’ять про Грема, присутність Зеленського й бажання посилити тиск на Росію створили рідкісну двопартійну більшість. Але процедурна єдність не гарантує згоди щодо остаточного тексту.
У Палаті представників суперечка буде жорсткішою. Законодавцям доведеться вирішити, чи не перевищує економічний ризик для американських компаній очікуваний удар по російському бюджету і наскільки широкий контроль над тарифами можна передати президентові.
Навіть після ухвалення ефект не буде миттєвим. Росія змінюватиме маршрути, дробитиме операції, реєструватиме нові компанії та переводитиме розрахунки в інші валюти. Покупці шукатимуть способи зберегти дешеву сировину, не втрачаючи американський ринок.
Тому сила закону визначатиметься не кількістю підсанкційних назв. Вона залежатиме від готовності Вашингтона карати великі банки, порти й торговельні держави, а не лише невідомі фірми, які легко закрити й відкрити під іншою назвою.
Голосування стало посмертним політичним успіхом Грема й важливим сигналом для Зеленського. Але справжня перевірка настане не в залі Сенату, а тоді, коли Білому дому доведеться обрати між російськими нафтовими доходами та відносинами з одним із ключових партнерів США.
Якщо Вашингтон застосує закон послідовно, він здатен змінити економіку російського експорту. Якщо винятки стануть правилом, санкції залишаться переконливим символом — ухваленим на честь сенатора, але недостатнім, щоб позбавити Кремль грошей на війну.
