Для Японії американські санкції проти Томоко Акане стали набагато більшим, ніж неприємний дипломатичний епізод. 18 серпня адміністрація Дональда Трампа внесла президентку Міжнародного кримінального суду до санкційного списку — попри те, що Токіо вважав її кар’єру одним із символів власної ролі у світовому правопорядку.
Разом з Акане під обмеження потрапив старший судовий юрист МКС Абдулай Сеє із Сенегалу. Держсекретар Марко Рубіо назвав суд «корумпованим і фатально політизованим» та заявив, що Вашингтон не терпітиме дій проти посадовців держав, які не погодилися на юрисдикцію МКС.
Для самої Акане рішення означає блокування майна й майнових інтересів, що перебувають у США або під контролем американських осіб, а також серйозні обмеження на фінансові операції та в’їзд до країни. Механізм створений указом Трампа від 6 лютого 2025 року, який оголосив дії МКС загрозою американській національній безпеці.
Політично ситуація майже парадоксальна. Сполучені Штати карають громадянку одного зі своїх найближчих азійських союзників не за дії проти Америки чи Японії, а за роботу в міжнародному суді, який сама Японія вважає важливою опорою глобального правопорядку і фінансує більше, ніж будь-яка інша держава.
За попереднім аналізом «Дейком», санкції США проти МКС оголили фундаментальну суперечність японської зовнішньої політики. Токіо одночасно залежить від американської військової сили і від міжнародних правил, які покликані стримувати сильні держави. У справі Акане ці дві опори вперше настільки явно зіткнулися між собою.
Японія приєдналася до Римського статуту у 2007 році й відтоді послідовно вкладалася в інституцію не лише політично, а й фінансово. За даними японського МЗС, станом на 2024 рік її обов’язкові внески становили близько 15% усіх таких платежів до бюджету МКС, що робило країну найбільшим фінансовим донором суду.
Томоко Акане уособлює цю довгу інвестицію. Колишня японська прокурорка з більш ніж тридцятирічною кар’єрою була висунута Токіо до МКС, обрана суддею і розпочала роботу в Гаазі у 2018 році. У березні 2024-го колеги обрали її президенткою суду — першою представницею Японії на цій посаді.
Її біографія також пояснює, чому санкції сприйняли в Токіо настільки гостро. Акане починала прокурорську кар’єру в Японії на початку 1980-х, коли жінки залишалися рідкістю на високих щаблях правової системи. Її піднесення до керівництва головним постійним кримінальним судом світу мало для країни очевидне символічне значення.
Особливе місце в її роботі посідає Україна. Саме Акане була однією з трьох суддів Палати попереднього провадження II, яка 17 березня 2023 року видала ордер на арешт Володимира Путіна у справі про незаконну депортацію та переміщення українських дітей із окупованих територій.
Тут важливе уточнення. Акане не входила до складу палати, яка 21 листопада 2024 року видала ордери на арешт прем’єра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу та тодішнього міністра оборони Йоава Галанта. Це рішення ухвалила Палата попереднього провадження I, тоді як Акане вже очолювала МКС як інституцію.
Ця різниця суттєва, бо Вашингтон веде кампанію не лише проти конкретних суддів, відповідальних за окрему ухвалу. Санкції дедалі більше спрямовані проти самої інституційної конструкції МКС. Станом на серпень під американські обмеження потрапили дев’ять із 18 суддів суду та інші його посадовці.
Американська позиція має давню правову логіку. США не є стороною Римського статуту і заперечують право МКС переслідувати американців без згоди Вашингтона. Те саме адміністрація Трампа поширює на союзників, які не визнали юрисдикції суду, передусім Ізраїль. Указ 2025 року прямо закріпив такий підхід.
МКС виходить з іншої конструкції. Палестина є стороною Римського статуту, а тому суд вважає, що має територіальну юрисдикцію щодо злочинів, скоєних на палестинській території, незалежно від громадянства підозрюваного. Саме на цій підставі суд відхилив заперечення Ізраїлю у 2024 році.
Отже, конфлікт стосується не лише політики щодо Нетаньягу. Йдеться про два несумісні погляди на межі міжнародного правосуддя. Вашингтон ставить у центр суверенну згоду держави. МКС наполягає, що територіальна юрисдикція держави — учасниці статуту може поширюватися і на громадян країн, які до суду не приєдналися.
Для Японії цей юридичний конфлікт особливо незручний через Росію. Токіо підтримує Україну, запровадив санкції проти Москви і роками наголошує, що міжнародний порядок не може дозволяти силову зміну кордонів. Ордер МКС проти Путіна прекрасно вписувався в японське бачення відповідальності за міжнародні злочини.
Але той самий суд застосовує одну правову логіку не тільки до Росії. Якщо Японія захищає МКС тоді, коли його рішення спрямовані проти противників Заходу, але відступає, коли суд вступає в конфлікт зі США чи Ізраїлем, аргумент про універсальність міжнародного права неминуче слабшає.
Саме тут санкції проти Акане перетворилися на тест японської дипломатії. У лютому 2025 року 79 держав підписали спільну заяву на захист незалежності, неупередженості та цілісності МКС після першої хвилі американських санкцій. Японії серед підписантів не було.
За даними американської преси, Токіо свідомо намагався уникнути відкритого зіткнення з Вашингтоном і паралельно переконував американську сторону не включати Акане до санкційного списку. Ця обережна дипломатія результату не дала: адміністрація Трампа все одно вирішила перейти межу, якої Японія сподівалася уникнути.
Реакція прем’єр-міністерки Санае Такаїчі була стриманою, але для японсько-американських відносин показовою. 19 серпня вона назвала рішення «дуже прикрим» і заявила, що уряд продовжить контакти зі США та іншими сторонами. МЗС окремо підтвердило незмінну підтримку МКС.
Це не мова дипломатичної кризи. Японія не погрожує контрзаходами і не ставить під сумнів безпековий союз зі Сполученими Штатами. Але навіть таке формулювання помітне для уряду, який має сильний стимул підтримувати максимально передбачувані відносини з Вашингтоном на тлі китайської та північнокорейської загроз.
Саме американський союз залишається центральним елементом оборони Японії. Токіо не має реалістичної альтернативи американським гарантіям у короткостроковій перспективі. Водночас країна десятиліттями компенсувала обмежені військові можливості підтримкою міжнародних інституцій, договорів і принципу верховенства права.
У цьому сенсі санкції проти Акане б’ють у стратегічно чутливу точку. Для держав середньої сили міжнародне право — не моральна прикраса зовнішньої політики, а спосіб зробити поведінку значно потужніших країн хоча б частково передбачуваною. Японія особливо зацікавлена в такій системі через сусідство з Китаєм, Росією та КНДР.
Проблема полягає в тому, що американський фінансовий вплив робить санкції екстериторіально потужними. Формально рішення стосується американських осіб і активів, але банки та міжнародні компанії часто уникають будь-яких операцій із підсанкційними особами через ризик втрати доступу до доларової системи або американського ринку.
Саме тому санкційний список має для судді зовсім інше значення, ніж заборона на поїздку до США. Президентка міжнародного суду може зіткнутися з труднощами в банківському обслуговуванні, платежах, технологічних сервісах і роботі з компаніями, які мають американську присутність. Це тиск на повсякденне функціонування правосуддя.
МКС тому говорить про загрозу не окремим людям, а незалежності суду. У заяві після нової хвилі санкцій він наголосив: якщо суддів карають за застосування права, під ризиком опиняється весь міжнародний правовий порядок. Суд пообіцяв не відступати від виконання свого мандата.
Вашингтон бачить ситуацію протилежно. Для адміністрації Трампа сам факт того, що наднаціональний суд може видавати ордери проти посадовців держав, які не погодилися на його юрисдикцію, є посяганням на суверенітет. І санкції розглядаються не як атака на правосуддя, а як захист держави від перевищення повноважень судом.
Обидві сторони говорять мовою права, але за суперечкою стоїть питання сили. МКС не має власної поліції, армії чи механізму примусу і залежить від співпраці держав. Сполучені Штати, навпаки, володіють фінансовими інструментами, здатними істотно ускладнити роботу людей далеко за американськими кордонами.
Так утворюється небезпечна асиметрія. Суд створений для того, щоб право могло бодай частково обмежувати політичну силу. Але якщо велика держава здатна персонально карати суддів за рішення, які їй не подобаються, сам принцип незалежного міжнародного правосуддя опиняється під тиском, незалежно від оцінки конкретних справ МКС.
При цьому сам МКС далеко не позбавлений проблем. Його критикували за повільність процедур, високу вартість, нерівномірну географію ранніх розслідувань і труднощі з виконанням ордерів. Японія, будучи найбільшим фінансовим донором, сама неодноразово закликала суд підвищувати ефективність і фінансову дисципліну.
Але критика суду і персональні санкції проти його суддів — різні інструменти. Перша передбачає реформу інституції через її правила та держави-учасниці. Другі створюють матеріальну ціну за судові рішення. Саме цю межу прихильники МКС вважають критичною для його незалежності.
Для Токіо складність ще й у тому, що Акане — не просто японська громадянка, яка випадково очолила міжнародну установу. Її кандидатуру свого часу висував сам японський уряд, наголошуючи на відданості країни міжнародному правосуддю. Тепер захист її незалежності фактично стає перевіркою серйозності цих декларацій.
Японія може продовжувати тиху дипломатію, намагаючись домогтися виключення Акане із санкційного списку без масштабної сварки з Білим домом. Саме така модель відповідає традиційному стилю Токіо: зберігати стратегічний союз навіть тоді, коли розбіжності з Вашингтоном стають принциповими.
Проте ціна мовчазної адаптації теж зростає. Якщо санкції проти міжнародних суддів стають нормальним інструментом великої держави, інші уряди отримують аргумент діяти так само. Росія вже переслідувала посадовців МКС після ордера Путіну, а тепер американський тиск створює зовсім інший за походженням, але небезпечний прецедент.
Для Японії це особливо тривожний сценарій. Її стратегія передбачає, що міжнародні правила повинні бути універсальними саме тому, що Токіо не може самотужки примусити всі великі держави їх дотримуватися. Якщо союзник починає демонструвати, що правила діють лише доти, доки не конфліктують із його інтересами, японська модель безпеки слабшає.
Справа Томоко Акане тому виходить далеко за межі її особистої долі. Вона показує межу між двома видами міжнародного порядку: тим, у якому союз із найсильнішою державою гарантує безпеку, і тим, у якому навіть найсильніша держава визнає зовнішні юридичні обмеження.
Протягом десятиліть Японії вдавалося не обирати між цими моделями. Американський союз і «порядок, заснований на правилах», зазвичай подавалися як частини однієї системи. Санкції США проти МКС демонструють, що за другого президентства Трампа ця тотожність більше не може вважатися гарантованою.
Токіо навряд чи дозволить цій справі зруйнувати союз із Вашингтоном. Загрози в регіоні надто великі, а американська військова присутність надто важлива. Проте справжня проблема полягає не в тому, чи обере Японія США або МКС. Вона полягає в тому, чи зможе союз із США залишатися сумісним із правилами, які Японія вважає основою власної безпеки.
Саме тому найважливішою фігурою цієї історії може виявитися не суддя, а держава, що стоїть за нею. Томоко Акане вже зробила свій вибір, продовживши роботу в Гаазі. Тепер вибір належить Японії: наскільки далеко вона готова зайти, захищаючи міжнародний порядок тоді, коли найбільший тиск на нього походить не від суперника, а від головного союзника.
