Зниження темпів: як Україна втрачає аграрний потенціал
Сільське господарство, яке десятиліттями залишалося фундаментом економіки України, нині опинилося у глибокій кризі. За офіційними даними Державної служби статистики, за січень–вересень 2025 року виробництво аграрної продукції знизилося на 14% порівняно з минулим роком. Такий спад є найглибшим за останні роки й засвідчує, що навіть потужний український аграрний сектор не витримує тиску зовнішніх і внутрішніх факторів.
Індекс сільськогосподарської продукції нині становить лише 86% від рівня 2024 року. Якщо розглядати окремі напрямки, то ситуація виглядає ще тривожніше: у рослинництві падіння досягло 83,6%, тоді як у тваринництві втрати менші — близько 95,9%. Це означає, що фермери все частіше зменшують обсяги вирощування культур через економічні ризики, нестабільність логістики та нестачу ресурсів.
Проблеми у великих аграрних підприємствах стали особливо помітними. Індекс їхньої діяльності впав до 82,5%, а в окремих категоріях — ще нижче. У рослинництві рівень зниження становить 79,1%, що свідчить про серйозне скорочення посівних площ і врожайності. Натомість тваринницький напрямок у підприємствах утримується на рівні 98,6% — тобто падіння тут мінімальне, але тенденція загалом залишається негативною.
Попри складну ситуацію, господарства населення показали більш стійкі результати. Вони продемонстрували індекс виробництва 93,2%, що хоч і нижче минулорічного показника, проте свідчить про значну адаптаційну здатність малих фермерів і домогосподарств. Саме вони нині утримують на плаву частину продовольчого балансу країни.
Географія втрат: де агросектор зазнав найбільшого падіння
Найгірша ситуація спостерігається на сході та півдні України. У Донецькій області обсяг виробництва становить лише 56,1% від торішнього рівня — це фактично втрата майже половини аграрного потенціалу регіону. Херсонщина також у мінусі: 66,9%. Дніпропетровська та Чернігівська області втратили 24–25% продукції. Усі ці регіони протягом останніх років переживають значні труднощі з логістикою, нестачею водних і енергетичних ресурсів, а також зі збереженням посівів через бойові дії.
Проблеми регіонального характеру набули системного масштабу. Частина фермерів втратила доступ до ринків збуту, інші змушені скорочувати площі, бо ціна на зерно не покриває витрат на пальне, насіння та добрива. Нерідко врожай, вирощений у складних умовах, просто не може бути реалізований через логістичні вузли, які не функціонують повноцінно.
Втім, навіть у цій складній картині є позитивні приклади. Закарпатська область стала своєрідним феноменом сезону: тут виробництво зросло до 102,7% від минулорічного рівня. Регіон активно розвиває тваринництво, ягідництво та вирощування овочів, а його близькість до європейських ринків створює умови для стабільного експорту. Закарпаття сьогодні доводить, що навіть у кризовий час локальні ініціативи можуть демонструвати стабільність і розвиток.
Рослинництво: у пастці клімату та економіки
Падіння показників у рослинницькому секторі стало найглибшим. Основні причини — складні погодні умови, дефіцит вологи у багатьох областях, а також скорочення площ під стратегічними культурами. Українські фермери були змушені переглянути структуру посівів, відмовляючись від затратних культур на користь більш стійких, але менш прибуткових.
Додатковим ударом стала нестача якісного насіння та добрив. Через перебої в імпорті багато господарств змушені використовувати залишки попередніх сезонів, що знижує врожайність. На тлі цих проблем деякі підприємства призупинили діяльність, не маючи можливості забезпечити навіть мінімальну рентабельність.
Крім того, українське зерно продовжує стикатися з труднощами експорту. Зміни логістичних маршрутів, блокування транспортних коридорів і нестабільність портової інфраструктури змушують аграріїв зберігати зерно у сховищах, що підвищує витрати і зменшує оборотні кошти. Як наслідок — скорочення обсягів виробництва, адже фермери не бачать економічного сенсу сіяти більше.
На внутрішньому ринку ситуація також непроста. Ціни на зернові коливаються, і навіть у пік сезону закупівельні ставки не покривають витрати на вирощування. Це призводить до фінансової кризи серед дрібних виробників, які не мають доступу до кредитів і державної підтримки.
Тваринництво: стабільність у межах нестабільності
На відміну від рослинництва, тваринницький сектор демонструє певну стійкість. Падіння на рівні 4% є відносно невеликим, однак воно все ж вказує на зниження прибутковості. Найбільше проблем мають великі промислові комплекси, які залежать від імпортних кормів і ветеринарних препаратів.
Сільські господарства населення, натомість, продовжують утримувати поголів’я худоби, орієнтуючись на внутрішній ринок. Саме вони забезпечують основну частину виробництва молока, м’яса та яєць. На Рівненщині, наприклад, за вісім місяців року обсяг тваринницької продукції зріс на 25%, що свідчить про ефективність локальних моделей господарювання.
Позитивним фактором стала адаптація фермерів до нових економічних реалій: вони активно впроваджують малі ферми, кооперативи, шукають прямі канали збуту, мінімізуючи залежність від великих переробників. Такі ініціативи формують нову модель аграрного сектору — більш гнучку, регіонально орієнтовану й здатну виживати навіть у нестабільних умовах.
Перспективи: чи є шлях до відновлення
Попри нинішнє падіння, українське сільське господарство залишається галуззю з величезним потенціалом. Вирішальним стане відновлення інфраструктури, підтримка експорту та забезпечення фермерів доступом до фінансових ресурсів. Не менш важливим є розвиток агротехнологій, які дозволять підвищити ефективність навіть у складних кліматичних умовах.
Україна має шанс не лише відновити, а й переосмислити власну аграрну модель — перейти від сировинного експорту до виробництва продукції з доданою вартістю, розвивати переробку, біоенергетику, локальні ринки. Але для цього потрібна стратегічна політика держави, що підтримає не лише великі агрохолдинги, а й тисячі малих господарств, які сьогодні тримають на собі продовольчу безпеку.
Зниження виробництва на 14% — це сигнал не лише про економічні проблеми, а й про потребу глибоких змін. Український аграрний сектор потребує нового підходу, який об’єднає інновації, справедливу економічну політику та підтримку тих, хто щодня працює на землі.
