25 квітня Львівський органний зал стане місцем події, що виходить за межі концертного календаря. Дві світові прем’єри — Симфонія №5 Борислава Стронька та Симфонія №2 Володимира Павенського — формують спробу зафіксувати те, що важко артикулювати словами: досвід війни, внутрішню напругу суспільства і крихкий баланс особистості в умовах невизначеності.
Ці твори не просто написані «про час» — вони народжені всередині нього. Обидві симфонії створені на замовлення Львівського органного залу і стали частиною довготривалої стратегії підтримки сучасної української академічної музики. У виконанні Академічного симфонічного оркестру Луганської обласної філармонії під диригуванням Івана Остаповича вони вперше прозвучать для публіки, але їхній зміст уже виходить за межі концертної зали.
Проєкт «10 симфоній українських композиторів», у межах якого з’явилися ці прем’єри, поступово формує новий канон української симфонічної музики. Йдеться не лише про підтримку авторів, а про системне створення культурної пам’яті, де кожен твір стає документом епохи.
За попереднім аналізом «Дейком», саме такі ініціативи формують довгострокову стійкість культурного простору: вони не реагують на події миттєво, а закладають основу для осмислення часу через роки.
Друга симфонія Володимира Павенського — один із найінтимніших жестів цього вечора. Робота над нею тривала понад два роки, і в її тканину вплетено досвід життя під час повномасштабної війни. Автор присвячує твір загиблим захисникам і захисницям України, а епіграф із поезії Галини Завідовської задає тон усьому музичному наративу — стриманому, але пронизливому.
Композиційно симфонія нагадує монтаж пам’яті: епізоди виникають не лінійно, а як фрагменти пережитого — уривки життя, що не піддаються хронології. У цьому ефекті розірваного часу важливу роль відіграє інструментування. Поряд із класичним оркестром з’являються вібрафон, бар-чаймс і орган, який у фіналі набуває символічного звучання вічності. Партію органа виконає Світлана Позднишева, додаючи фінальному акценту особливої ваги.
Натомість Симфонія №5 Борислава Стронька розгортає іншу оптику — не пам’яті, а процесу. Її підзаголовок «Чотири стежини» задає структурну логіку твору: від споглядання до дії, від повернення додому до руху за обрій. Це не лише музична форма, а метафора вибору, який постає перед людиною в умовах війни.
Стронько досліджує стан суспільства, що перебуває у постійній зміні, де стабільність більше не є базовою умовою існування. Його симфонія не пропонує відповідей, але чітко окреслює поле запитань: як зберегти внутрішню рівновагу, як не втратити сенс у хаосі подій, як побачити значуще у звичайному. У цьому сенсі музика стає інструментом фіксації — не фактів, а станів.
Обидві прем’єри демонструють важливу трансформацію української класичної музики. Вона більше не існує як відокремлена естетична система — натомість входить у прямий діалог із реальністю. Війна змінює не лише теми, а й саму природу музичного висловлювання: зростає роль символів, з’являється нова драматургія часу, змінюється сприйняття тиші й звучання.
Після концертного виконання твори отримають друге життя у цифровому форматі. Запис буде доступний у застосунку Ukrainian Live Classic та на YouTube, що відкриває доступ до сучасної української симфонічної музики для глобальної аудиторії. Це принципово інший рівень присутності — не локальна прем’єра, а частина міжнародного культурного обігу.
У ширшому контексті ці події свідчать про формування нової культурної інфраструктури України. Вона працює не лише на збереження традиції, а на її переосмислення в умовах історичного зламу. Симфонії Стронька і Павенського — це не лише музика, а форма свідчення, в якій особисте і колективне зливаються в єдину звукову тканину.
І саме в цьому — їхня головна цінність: вони не намагаються пояснити війну, але дають можливість її почути.
