Риторика словацького прем’єра Роберта Фіцо дедалі чіткіше виходить за межі внутрішньої політики і формує окремий фронт напруги у відносинах Україна–ЄС. Його остання заява про те, що Євросоюз «може забути» про підтримку Словаччиною швидкого вступу України, сигналізує про нову фазу торгу, де енергетика стає аргументом політичного впливу.
Конфлікт розгортається навколо двох паралельних сюжетів: внутрішнього рішення Словаччини запровадити дворівневі ціни на дизельне паливо та зовнішнього тиску на Україну через припинення транзиту російської нафти трубопроводом «Дружба». Обидва напрями, на перший погляд, не пов’язані, але в логіці Фіцо вони утворюють єдину систему взаємних претензій і вимог.
Європейська комісія відреагувала на словацькі рішення різко, натякнувши на можливість порушення європейського законодавства. У відповідь Фіцо звинуватив Брюссель у політичному втручанні та поставив зустрічну вимогу: натиснути на Київ. Саме тут економічний конфлікт перетворюється на геополітичний.
За попереднім аналізом газети «Дейком», така ескалація свідчить про спробу Словаччини переосмислити власну роль у європейській енергетичній архітектурі, використовуючи український напрям як переговорний ресурс у діалозі з ЄС.
Ключовим елементом напруги є нафтопровід «Дружба», який історично забезпечував значну частину постачання нафти до Центральної Європи. Зупинка транзиту створила для Словаччини не лише економічні ризики, але й політичний інструмент: апелюючи до «енергетичної безпеки», уряд Фіцо намагається легітимізувати жорсткіші кроки.
Водночас звинувачення на адресу президента України Володимира Зеленського виглядають як свідоме загострення. Фіцо прямо пов’язує відновлення транзиту з доступом України до фінансової підтримки ЄС, включно з масштабними кредитними програмами. Така риторика переносить дискусію з технічного рівня на політичний торг.
Паралельно Словаччина впроваджує внутрішні обмеження: різні ціни на дизель для місцевих і іноземних водіїв, а також ліміти на заправку. Формально це пояснюється дефіцитом і кризою постачання, однак для Єврокомісії такі заходи виглядають як порушення принципів єдиного ринку ЄС і недискримінаційного доступу.
Міністерка економіки Дениса Сакова аргументує ці кроки необхідністю стабілізувати внутрішній ринок після використання стратегічних резервів нафти для Slovnaft. Вона наголошує, що тимчасові обмеження вже дали ефект, зменшивши дефіцит пального. Однак ця логіка не знімає питання правомірності заходів у межах законодавства ЄС.
У ширшому контексті позиція Фіцо вписується в тенденцію фрагментації європейської єдності щодо України. Погрози заблокувати санкції проти Росії або сповільнити євроінтеграцію України демонструють, що питання розширення ЄС дедалі більше залежить від внутрішніх політичних балансів окремих держав.
Для України це створює нову реальність: шлях до членства в ЄС стає не лише питанням реформ і критеріїв, але й об’єктом політичних переговорів, де енергетика, транзит газу, нафти та економічні інтереси окремих країн можуть відігравати визначальну роль.
Ситуація також оголює слабкі місця європейської енергетичної політики. Залежність від окремих маршрутів постачання, зокрема від інфраструктури радянського зразка, як-от «Дружба», створює простір для політичного тиску навіть у межах самого ЄС.
У перспективі конфлікт може мати кілька сценаріїв. Перший — компроміс через технічну перевірку трубопроводу і часткове відновлення транзиту. Другий — подальша ескалація, де Словаччина використовуватиме право вето у європейських рішеннях. Третій — системне переосмислення енергетичних маршрутів, що зменшить значення «Дружби» як політичного інструменту.
Наразі ж очевидно інше: інтеграція України до ЄС дедалі більше залежить не лише від Києва чи Брюсселя, а й від внутрішніх стратегій країн-членів. І Словаччина під керівництвом Фіцо демонструє готовність перетворювати енергетику на важіль політичного впливу — із далекосяжними наслідками для всієї Європи.
