Ситуація у сфері водопостачання в Україні стрімко наближається до критичної межі. Те, що ще вчора сприймалося як тимчасовий фінансовий дисбаланс, сьогодні перетворюється на системну кризу, яка може безпосередньо вплинути на кожну домівку. Міста опинилися в ситуації, коли змушені балансувати між соціальною відповідальністю та банальною неможливістю покривати реальні витрати на надання послуг.
Асоціація міст України офіційно звернулася до центральної влади із закликом терміново вирішити проблему багатомільярдної заборгованості держави перед громадами. Йдеться про компенсацію різниці в тарифах на водопостачання та водовідведення — механізм, який мав би покривати збитки підприємств, що роками утримували тарифи для населення на соціально прийнятному рівні.
Фактично, водоканали в різних містах країни опинилися в пастці: з одного боку — зростання вартості електроенергії, реагентів, пального, обладнання та зарплат, з іншого — застарілі тарифи, які не переглядалися роками. У результаті підприємства працюють у режимі постійного дефіциту, змушені латати мережі, відновлювати пошкоджену інфраструктуру та водночас забезпечувати стабільність подачі води.
За даними АМУ, накопичена заборгованість держави перед підприємствами водопостачання вже сягає близько 7 мільярдів гривень. Це не просто цифра у звітах — це реальні кошти, яких бракує для ремонту насосних станцій, заміни трубопроводів, закупівлі реагентів та забезпечення стабільної роботи критичної інфраструктури.
Ситуація ускладнюється тим, що тарифи на воду не змінювалися понад чотири роки. За цей час економічна реальність кардинально змінилася: зросли ціни на енергоносії, суттєво подорожчали матеріали та послуги, а підприємства змушені працювати в умовах нестабільної енергосистеми. Попри це, водоканали продовжували виконувати свої функції, часто працюючи на межі збитковості.
Окрему напругу додає нове законодавство — закон № 4777-IX, який передає частину повноважень щодо встановлення тарифів органам місцевого самоврядування. На перший погляд, це крок до децентралізації. Але без фінансового підкріплення він перетворюється на додатковий тягар для міст, які тепер змушені самостійно ухвалювати непопулярні рішення.
У НКРЕКП наголошують, що тарифи формувалися в умовах регуляторних обмежень, але питання компенсації різниці в тарифах так і не було повністю врегульоване. Саме цей розрив між економічно обґрунтованою вартістю послуг і реальною ціною для населення став джерелом багаторічного накопичення боргів.
Міські ради сьогодні опинилися перед складним вибором. Або вони чекають на державну компенсацію, ризикуючи подальшим погіршенням фінансового стану водоканалів, або змушені поступово підвищувати тарифи для населення, щоб утримати систему від колапсу. Обидва сценарії несуть значні соціальні ризики.
Важливо розуміти, що водопостачання — це не просто комунальна послуга. Це елемент національної безпеки, без якого неможливе функціонування лікарень, шкіл, підприємств та житлового фонду. Будь-які перебої або різке зростання тарифів автоматично стають фактором соціальної напруги.
У зверненні до Президент України АМУ підкреслює необхідність термінового втручання держави. Йдеться не лише про фінансову компенсацію, а й про системне рішення, яке дозволить уникнути повторення подібної ситуації в майбутньому. Адже без чіткої моделі покриття різниці в тарифах будь-яка спроба стабілізувати галузь буде тимчасовою.
Сьогодні підприємства водопостачання фактично виконують подвійну функцію: забезпечують громадян життєво необхідною послугою та одночасно беруть на себе фінансові наслідки державного регулювання тарифів. Це створює довготривалий дисбаланс, який поступово виснажує інфраструктуру.
Якщо ситуація не зміниться, міста будуть змушені ухвалювати непопулярні рішення щодо підвищення тарифів. І це вже не гіпотетичний сценарій, а реальна перспектива найближчого часу. Для багатьох громад це означатиме новий фінансовий тиск на домогосподарства, які й так відчувають наслідки економічної нестабільності.
Фактично країна стоїть перед вибором: або держава бере на себе відповідальність і компенсує накопичені борги, або тягар лягає безпосередньо на плечі громадян. І цей вибір визначить не лише тарифну політику, а й рівень довіри до системи управління в цілому.
Проблема водопостачання давно вийшла за межі суто економічного питання. Це тест на здатність держави забезпечити баланс між соціальним захистом населення та фінансовою стабільністю критичної інфраструктури. І від того, яке рішення буде ухвалено зараз, залежить не лише вартість води у платіжках, а й стійкість цілих міст у найближчі роки.
