У Німеччині підтвердили, що українські військовослужбовці, які проходять там бойову підготовку, у низці випадків самовільно залишали місця дислокації своїх підрозділів. Про це заявили представники Бундесверу, коментуючи інформацію про десятки та навіть сотні подібних випадків.
Німецьке Міністерство оборони має інформацію про військовослужбовців Збройних сил України, які залишали місця підготовки без дозволу. Водночас у відомстві відмовилися розкривати деталі конкретних інцидентів, кількість військових або обставини, за яких вони залишили навчальні центри.
Представниця Спеціального навчального командування Бундесверу підтвердила сам факт таких випадків. За її словами, німецькій стороні відомо про ситуації, коли українські військовослужбовці самовільно залишали місця дислокації під час проходження підготовки на території Німеччини.
При цьому Берлін чітко окреслює межі своєї відповідальності. Німецькі військові не займаються пошуком українських військовослужбовців, які залишили місця навчання. У Бундесвері наголошують, що подібні ситуації розглядаються як внутрішня справа Збройних сил України.
Що відомо про масштаби проблеми
Інформація про випадки самовільного залишення навчальних курсів стала широко обговорюватися після публікації німецького видання Die Zeit.
За даними журналістів, починаючи з 2022 року в Німеччині могли бути зафіксовані вже кілька сотень випадків, коли українські військовослужбовці після прибуття на навчання не поверталися до своїх підрозділів.
Ця цифра привернула значну увагу, оскільки Німеччина є одним із ключових партнерів України у сфері підготовки військових. З початку повномасштабної війни на німецьких полігонах та навчальних майданчиках пройшли підготовку тисячі українських військовослужбовців.
Навчання охоплює різні спеціальності — від базової загальновійськової підготовки до освоєння складної техніки, артилерійських систем, бронемашин та інших видів озброєння.
Тому кожен випадок, коли військовослужбовець не повертається до свого підрозділу після завершення або під час такого курсу, має значення не лише з юридичного, а й з організаційного погляду.
Водночас важливо не ототожнювати всі подібні випадки автоматично. Самовільне залишення місця служби та дезертирство є юридично різними поняттями, а остаточна правова кваліфікація залежить від конкретних обставин справи.
Чому військові залишаються в Німеччині
Окрему увагу Die Zeit приділила обставинам, за яких частина українських військовослужбовців опинилася у ЗСУ.
За даними видання, серед тих, хто проходив підготовку в Німеччині, були військові, які потрапили до української армії не добровільно. Для частини таких людей служба могла стати результатом мобілізації.
Цей фактор має важливе значення для розуміння проблеми. Військовослужбовець, який не планував пов'язувати своє життя з армією, після мобілізації може опинитися на навчанні за кордоном, а згодом — на передовій. У такій ситуації мотивація, психологічний стан і готовність виконувати військовий обов'язок можуть суттєво відрізнятися від тих, хто свідомо обрав військову службу.
Однак саме по собі проходження мобілізації не скасовує обов'язків військовослужбовця. Після зарахування до Збройних сил людина набуває відповідного правового статусу та повинна виконувати встановлені законом і командуванням вимоги.
Чи можуть українські військові залишитися в Німеччині
Ще один важливий аспект цієї історії пов'язаний із правовим статусом українських військовослужбовців у Німеччині.
За інформацією Die Zeit, на військовослужбовців, які перебувають у Німеччині саме для проходження військової підготовки, не поширюється звичайний механізм тимчасового захисту так, як він застосовується до цивільних громадян України, які виїхали через війну.
Це принципова відмінність.
Для цивільних українців у Німеччині діють спеціальні правила тимчасового захисту, однак військовослужбовець, який прибув до країни в межах виконання службових обов'язків, перебуває там на іншій правовій підставі.
Тому сам факт того, що військовий фізично опинився на території Німеччини, не означає автоматичного отримання ним статусу, який дозволяє безперешкодно залишатися там після самовільного припинення служби.
При цьому Бундесвер не бере на себе функцію розшуку таких людей. Німецька сторона розглядає питання їхнього самовільного залишення як проблему українських Збройних сил.
Яке покарання загрожує в Україні
Українське законодавство передбачає кримінальну відповідальність за дезертирство. При цьому для правової оцінки принципове значення мають мотиви та обставини залишення військової частини або місця служби.
Якщо дії військовослужбовця кваліфікують саме як дезертирство, покарання може бути суворим. У матеріалі Die Zeit зазначається, що в Україні за такі дії військовому може загрожувати до 12 років позбавлення волі.
Водночас не кожен випадок самовільного залишення місця служби автоматично означає саме дезертирство. В українському кримінальному законодавстві ці правопорушення мають різний склад, а ключовим моментом для дезертирства є намір ухилитися від військової служби.
Тому остаточна кваліфікація кожного конкретного випадку має здійснюватися компетентними українськими органами на підставі доказів.
Чому ця ситуація важлива для України та Німеччини
Історія з українськими військовими, які не повернулися з навчання в Німеччині, виходить далеко за межі статистики.
З одного боку, йдеться про серйозну проблему для української армії. Кожен військовослужбовець, який залишає службу без дозволу, фактично випадає з системи підготовки та оборони. Особливо гостро це відчувається тоді, коли йдеться про фахівців, на підготовку яких витрачалися час, кошти та ресурси партнерів.
З іншого боку, ця історія демонструє складність мобілізації в умовах тривалої війни. Україна змушена комплектувати армію в надзвичайно важких обставинах, тоді як частина мобілізованих людей може не мати внутрішньої готовності до служби.
Ігнорувати цю проблему неможливо. Водночас її вирішення не може зводитися лише до посилення покарань. Для армії важливі мотивація, нормальні умови служби, якісна підготовка, зрозумілі правила ротацій та відпусток, а також ефективна робота командирів.
Німеччина, зі свого боку, продовжує залишатися одним із ключових центрів підготовки українських військових. Тому Берлін зацікавлений у тому, щоб навчальні програми працювали ефективно, а українські підрозділи отримували підготовлених військовослужбовців.
Заява Бундесверу показує, що німецька сторона знає про проблему, але не має наміру перебирати на себе відповідальність за її вирішення. Для Німеччини це передусім питання української військової служби та українського законодавства.
Водночас масштаб, про який пишуть німецькі журналісти, може стати для України ще одним сигналом: проблема самовільного залишення служби потребує не лише юридичної реакції, а й глибшого аналізу причин. Адже за кожною цифрою стоїть конкретна людина, її рішення, страхи, мотивація та обставини, які зрештою привели до того, що вона не повернулася до підрозділу.
Саме тому ця історія є значно складнішою, ніж просто статистика дезертирства. Вона одночасно стосується боєздатності української армії, ефективності військової підготовки за кордоном, відповідальності мобілізованих громадян та ролі міжнародних партнерів у підтримці України.
