Суперечка між США та Європейським Союзом щодо того, як саме слід розпоряджатися замороженими російськими активами, стала одним із ключових елементів сучасної дипломатичної драми. За повідомленнями Bloomberg, Вашингтон активно переконував окремі держави ЄС не підтримувати ініціативу використання цих активів як гарантій для масштабної позики Україні. Позиції сторін розійшлися настільки, що питання фінансування Києва на найближчі роки опинилося під реальним ризиком, а самі активи стали джерелом політичної напруги й стратегічних суперечностей.
За даними дипломатів, які спілкувалися з журналістами анонімно, американська адміністрація вважає, що заморожені кошти можуть стати важливим елементом майбутньої мирної угоди між Києвом і Москвою. На думку Вашингтона, використання активів до завершення переговорів може позбавити США та їхніх союзників важливого важеля впливу. Саме тому вони настійно рекомендували європейським партнерам утриматися від кроків, які можуть зменшити можливості Заходу впливати на потенційні умови домовленостей.
Водночас Європейський Союз розглядає питання зовсім інакше. На території ЄС розміщено заморожених російських активів орієнтовно на 210 мільярдів євро, і європейські лідери вважають логічним використати частину цих ресурсів, аби підтримати державу, яка зазнає удару війни. Європейська комісія запропонувала механізм, за яким ці активи слугували б гарантією для кредиту обсягом близько 90 мільярдів євро, що дозволило б Україні покрити економічні та військові потреби протягом найближчих двох років. Пропозиція швидко стала предметом запеклих суперечок як усередині ЄС, так і між Європою та Вашингтоном.
Ситуація загострюється і через інший фактор — США одночасно чинять тиск на Київ, вимагаючи розглянути варіанти мирної угоди, яка може виявитися нерівноправною. На тлі ризику фінансової нестабільності на початку наступного року тема заморожених активів набуває особливої актуальності. Україна опинилася в ситуації, коли будь-яке затягування рішень щодо фінансування може мати глибокі наслідки для її здатності підтримувати оборону та економічну стійкість.
Вашингтон, за інформацією журналістів, розробив власний 28-пунктний мирний план, який з моменту публічного обговорення вже зазнав змін. Проте навіть після коригування питання активів залишається одним із ключових каменів спотикання. До цього додаються ще два складні аспекти: статус українських територій та гарантії безпеки, які мають бути надані Києву. Деякі учасники переговорів зазначають, що без вирішення цих питань будь-яка угода виглядатиме неповною та нестійкою.
Європейські лідери водночас наполягають, що розпорядження активами — це, передусім, питання юрисдикції ЄС. Саме європейські інституції контролюють більшість заморожених ресурсів, тому логічно, що саме вони мають ухвалювати рішення про їхнє використання. У Єврокомісії наголошують: ці активи можуть і повинні працювати на потреби України, зокрема у вигляді репараційної позики, що була запропонована президенткою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн.
Проте єдності в ЄС немає. Бельгія, приміром, назвала відповідну пропозицію неприйнятною ще до її офіційного оголошення. У Німеччині питання також викликало серйозні дискусії, що призвело до зміни дипломатичних планів канцлера Фрідріха Мерца: замість поїздки до Осло він змушений був терміново вирушити до Брюсселя на переговори щодо активів. Цей крок є свідченням того, наскільки важливою стала тема у внутрішній політиці ЄС.
Дискусії навколо заморожених активів стають віддзеркаленням ширшої дилеми Заходу: як знайти баланс між підтримкою України та прагненням уникнути подальшої ескалації? Чи мають ці активи бути використані негайно для підтримки Києва, чи їх слід зберегти як інструмент політичного тиску? Відповідь на це питання не лише визначить подальшу стратегію союзників України, а й вплине на реальні шанси Києва зберегти свою незалежність.
Кожен новий раунд обговорень підкреслює: питання активів — це не просто фінансовий чи юридичний виклик. Це питання довіри, стратегічної єдності та готовності Заходу реагувати на реальність війни. Україна, яка стоїть перед критично важливими місяцями, уважно спостерігає за тим, чи зможуть США та ЄС подолати розбіжності та зробити вибір, що відповідатиме не лише політичним інтересам, а й принципам, проголошеним з перших днів повномасштабного вторгнення.
