Питання території стало центральним у сучасних мирних переговорах між Україною та Росією, адже Кремль висунув вимогу щодо передачі всього Донбасу, включно з ділянками, які залишаються під контролем Києва. Російська сторона намагається перетворити територіальні поступки на визначальну умову припинення вогню, фактично легітимізуючи наслідки окупації.
За повідомленнями міжнародних медіа, йдеться майже про 2500 квадратних миль на сході України, що включає територію Донецької та Луганської областей. Частина цих земель залишається непідконтрольною Москві попри майже чотирирічну війну, а лінія зіткнення проходить через щільно укріплені українські позиції. Для Києва передача цього регіону є абсолютно неприйнятною.
Президент Володимир Зеленський неодноразово наголошував, що жодних територіальних поступок Кремлю не буде. Київ вважає, що погодження на вимоги Путіна означатиме стратегічну поразку, зниження статусу української державності та створення небезпечного прецеденту для майбутніх ескалацій. Відмова від територій фактично означала б визнання сили окупації у якості правила.
Окремої уваги потребує демографічний вимір. На частині Донеччини, яка залишається під контролем України, проживає понад 200 тисяч українців. Тут розташовано стратегічні міста Слов’янськ і Краматорськ, які з 2014 року перетворилися на оборонну опору, а також стали символом стійкості регіону перед масованими російськими атаками та щоденними обстрілами.
Історично регіон має специфічну інфраструктуру, що дозволила українській армії утримувати лінію фронту у найскладніші моменти. Обидва міста є важливими транспортними вузлами і військовими центрами, що з'єднують північ Донецької області із іншими напрямками оборони. Саме тому Москва системно намагається оточити їх, просуваючись на кількох оперативних напрямках.
Тиск із боку Кремля зростає через бажання утримати контроль над анексованими територіями, включно із Запорізькою і Херсонською областями. Ще у 2022 році Росія оголосила про анексію чотирьох регіонів, навіть попри те, що частина територій фактично залишалася під контролем України. Сьогодні Москва вимагає юридичного закріплення цього стану.
Останні пропозиції, що надходили від США, містили небезпечні для України натяки на можливі територіальні поступки, що викликало різку реакцію українського суспільства та політичних еліт. Пропозиція передбачала передачу під контроль Росії не лише тих регіонів, які окуповані, а й частини Донбасу, що лишається поза зоною російського впливу.
Джерело: Інститут вивчення війни разом із проектом «Критичні загрози» Американського інституту підприємництва (станом на 8 грудня 2025 року) — Джош Холдер
Такі вимоги стали шоком, адже фактично заохочували Кремль до подальших атак. Україна розцінила їх як спробу нав’язати компроміс на умовах агресора. Подібна формула здатна створити ілюзію миру, але при цьому становить пряму загрозу міжнародній безпеці, оскільки сприяє розвалу системи стримування агресивних дій.
Позиція Кремля щодо Донбасу стала ключовим бар’єром на шляху переговорів. Москва не тільки відмовляється від ідеї повернення до кордонів 2014 року, але й вимагає подальшої легітимізації контролю за допомогою міжнародних домовленостей. Фактично йдеться про спробу переписати кордони під гаслом мирного врегулювання.
Риторика Путіна залишається звично агресивною. Він заявив, що у разі відмови України від передачі Донбасу, російські війська "звільнять території силою", що означає подальшу ескалацію боїв. Такі погрози не є новими, але нині вони лунають у контексті дипломатичних маневрів, що має на меті змусити Київ діяти під тиском.
Експертні кола зазначають, що у разі погодження на умови Росії відкриється шлях до міжнародного перегляду принципів захисту суверенітету. Більше того, будь-яка територіальна поступка може стати сигналом іншим авторитарним державам щодо можливості силового переписування кордонів. Саме тому Київ зайняв жорстку і принципову позицію.
Для України питання Донбасу — не лише географічний вимір, а символ спротиву та національної ідентичності. Поступки, які пропонуються в рамках окремих міжнародних ініціатив, розглядаються як відхід від принципів, за які воюють українські військові. Тому будь-який компроміс повинен враховувати інтереси людей, які живуть під прицілом обстрілів.
Зараз майбутнє переговорного процесу виглядає невизначеним. Росія продовжує просувати максималістські вимоги, США намагаються знайти формулу зниження напруги, а Україна наголошує на необхідності захистити свої позиції. Реальність полягає в тому, що мирні переговори не можуть відбутися без гарантій збереження територіальної цілісності.
У перспективі найбільшим ризиком є міжнародна втома від конфлікту. Якщо союзники не зможуть підтримувати оборону та дипломатичний тиск, переговори ризикують перетворитися на переговори за рахунок України. В такому випадку війна може лише перейти в нову фазу з відкладеною загрозою нового вторгнення.
Отже, боротьба за Донбас — це не просто суперечка за контроль над одним регіоном. Це питання майбутнього української державності, стабільності кордонів у Європі та здатності світу реагувати на спроби силового переписування територій. Україна демонструє готовність боротися, а міжнародна безпека залежить від того, чи вистачить партнерської рішучості протидіяти агресії Кремля.
