Другий президентський термін Дональда Трампа демонструє дивну суміш успіхів і криз — від звільнення заручників до торгових війн. Його непередбачуваність стала головним інструментом і загрозою для світової політики.
Дев’ять місяців другого терміну Дональда Трампа показали: у міжнародній політиці він залишається непередбачуваним гравцем. Його дипломатичні перемоги часто чергуються з імпульсивними кроками, що створюють хаос у стосунках з союзниками, суперниками і навіть у власній адміністрації.
Попри критику, Трамп може похвалитися кількома реальними успіхами. Під його тиском європейські союзники збільшили витрати на оборону — те, чого марно домагалися попередні президенти США. Його втручання допомогло домогтися звільнення двадцяти заручників ХАМАС і досягнення крихкого перемир’я в Газі.
Втім, за кожним успіхом стоїть серія дипломатичних конфліктів. У ставленні до Канади Трамп проявив емоційність, призупинивши переговори після реклами, яка використала голос Рональда Рейгана. Лише за один день він наклав додаткові 10% тарифів на канадські товари, спровокувавши торгову кризу.
З Китаєм ситуація ще складніша. Після введення Пекіном обмежень на експорт рідкоземельних матеріалів Трамп відреагував гнівом і новими тарифами, але вже за кілька днів пом’якшив тон, заявивши, що готовий до компромісів із Сі Цзіньпіном. Несталість позиції перетворила політику США на постійні “гойдалки”.
Президент Трамп та головний лідер Китаю Сі Цзіньпін у 2019 році на саміті "Великої двадцятки" в Осаці, Японія — Ерін Шафф
Його дії у Венесуелі стали черговим прикладом імпульсивності. Трамп направив авіаносну групу до Карибів, обстріляв судна, які, за його словами, перевозили наркотики, і звинуватив режим Мадуро в загрозі американській безпеці. При цьому Пентагон так і не отримав чітких стратегічних цілей операції.
У питанні України політика Трампа ще більш суперечлива. Він то повторює риторику Кремля, то обіцяє передати Києву ракети “Томагавк”, щоб потім різко змінити думку після розмови з Путіним. Європейські дипломати називають це “дипломатією хаосу”, яка підриває довіру до Вашингтона.
Відносини з Путіним коливаються між дружбою й тиском. У липні Трамп на саміті в Анкориджі підтримав ідею “повного миру” між Росією й Україною, а вже восени запровадив нові санкції проти російської нафти. Це перший випадок його покарання Москви з початку другого терміну.
Його стиль спілкування з лідерами світових держав вирізняється поєднанням інстинкту й самолюбства. Дипломати описують атмосферу зустрічей із ним як “кабінет із нездетонованими вибухівками”. Кожна фраза може викликати черговий спалах емоцій або зміну курсу США.
Президент США Дональд Трамп зустрівся з президентом Росії Володимиром Путіним на Алясці у серпні — Даг Міллс
Під час виступу в Ізраїльському Кнесеті Трамп несподівано закликав помилувати Нетаньягу — жест, який викликав подив навіть серед ізраїльських депутатів. А пізніше він наклав 50% тарифів на Бразилію, звинувативши уряд у “політичному переслідуванні” свого союзника Жаїра Болсонару.
Його прихильники пояснюють ці коливання “нестандартним мисленням”, але більшість експертів називають це політичним популізмом. Рішення Трампа формуються не стратегією, а настроєм, часто спричиненим телевізійними сюжетами або соціальними мережами.
Це створює серйозні ризики для глобальної безпеки. У ситуації, коли США — ключовий гарант стабільності НАТО, кожен раптовий поворот Вашингтона породжує ланцюгову реакцію на фінансових і військових ринках. Європейські столиці вже вивчають сценарії “постамериканської” безпеки.
Аналітики вважають, що головна мета Трампа — увійти в історію як “миротворець”, незалежно від того, якою ціною буде досягнуто мир. За словами Іво Даалдера, колишнього посла США в НАТО, президент “прагне будь-якою ціною бути тим, хто завершить війну — навіть якщо не розуміє, як саме вона має завершитися”.
Президент України Володимир Зеленський зустрівся з президентом США Дональдом Трампом під час обіду в кімнаті Кабінету міністрів Білого дому у Вашингтоні, округ Колумбія, США, 17 жовтня 2025 року — Джонатан Ернст
Така логіка пояснює його постійні зміни позиції. У липні він підтримав перемир’я в Україні, у серпні говорив про повний мирний договір, а восени знову схилився до ідеї “замороження” фронту. Для союзників США така поведінка виглядає як стратегічна нестабільність.
Міжнародна спільнота сприймає його як президента, що керується інтуїцією, гнівом і особистими образами. Але парадокс у тому, що саме цей стиль іноді приносить короткострокові результати — угоди, звільнення заручників, локальні компроміси. Проте довгостроково він руйнує довіру до інститутів.
Світ, який Трамп намагається формувати, базується не на принципах, а на транзакціях. Кожен союзник має “заплатити” — грошима, лояльністю чи поступками. Саме це робить його політику водночас ефективною і небезпечною: вона працює тут і зараз, але не створює стабільного майбутнього.
Для України така дипломатія несе подвійний виклик. З одного боку, Вашингтон залишається стратегічним партнером, з іншого — залежність від настрою Трампа робить підтримку непередбачуваною. І поки Європа намагається балансувати, Україна мусить готуватися до будь-яких сценаріїв.
Президент Трамп з президентом України Володимиром Зеленським та іншими європейськими лідерами у Білому домі в понеділок — Даг Міллс
