Упродовж кількох тижнів від нового керівництва Вашингтона очікують ключових рішень щодо подальшої позиції США в російсько‑українському конфлікті. Президент Дональд Трамп, який на передвиборчій кампанії запевняв, що покладе край війні «за перші 24 години», наразі зосередився на мінімальному дипломатичному «мінеральному пакеті», але його терпіння щодо процесу мирних переговорів, схоже, вичерпується.
У четвер Білому дому належить підписати попередню угоду з Україною про довгостроковий доступ американських компаній до українських корисних копалин. Офіційні особи називають це «першим кроком» до масштабнішого миру. Сам Трамп пояснив: надання США пріоритетного права на розробку стратегічних ресурсів Києву становить «компенсацію» за попередню військову допомогу.
Однак уже у п’ятницю державний секретар Марко Рубіо заявив, що в разі відсутності «реального прогресу» в американсько‑ініційованих переговорах «протягом кількох днів» США можуть «перейти далі» та «взяти паузу».
«Ми досягли точки, коли повинні вирішити, чи можливий мирний шлях узагалі», — сказав Рубіо.
За словами журналістів, готовність Трампа «просто взяти паузу» слідує за його зауваженнями: «Якщо одна чи обидві сторони зроблять переговори дуже важкими, ми скажемо: “Ви дурні, ви жорстокі”, й просто відмовимося». Водночас президент висловив надію, що цього не доведеться робити.
Боротьба за довіру Києва
Утім українська влада не відчуває ентузіазму від «мінерального» механізму, адже він не забезпечує негайного припинення вогню й не містить гарантій безпеки. Президент Володимир Зеленський після Великоднього «перемир’я» констатував: російські війська 2 900 разів порушили тишу та продовжують наступальні операції.
Карпенко О’Грейді з Washington Post наводить думку колишнього розвідника та експерта Карнегі Еріка Ціарамели, який називає подібні кроки Кремля «маневром заради прихильності Трампа». «Якби Путін був готовий до миру, він би прийняв ті умови, які вже запропонувала Україна», — стверджує Ціарамела.
Взаємини Вашингтона та Києва
Невирішеним залишається й питання особистих стосунків Зеленського з Трампом. Після лютневої зустрічі в Овальному кабінеті, яка завершилася без чіткого пакету допомоги чи дорожньої карти переговорів, український лідер неодноразово критикував адміністрацію США за недостатню активність.
Натомість Трамп у розмовах із журналістами не соромився вказувати: «Якби це сталося за Бідена, постраждали б тисячі». Та навіть його найбільший дипломатичний успіх — 30‑денна «паузова» угода щодо енергетичної інфраструктури — не змогла повністю зупинити удари й не набула чіткої узгодженості між Вашингтоном, Києвом і Москвою.
Динаміка американської громадської думки
Внутрішня підтримка українського фронту в США значно похитнулася. За опитуванням Pew Research, лише 50 % американців сьогодні вважають Росію ворогом (у березні 2022 року таких було 70 %). Серед республіканців частка «ворогів» падає до 40 %, а дедалі більше громадян сприймають Москву як «конкурента» або навіть «партнера».
Цей тренд ускладнює завдання адміністрації: без переконливої аргументації для виборців Трамп може не знайти достатньої підтримки для нової військової або економічної допомоги Україні.
Роль європейських партнерів
У Парижі минулого тижня міністри оборони та закордонні радники Євросоюзу намагались відновити переговорний процес, але їхня роль обмежена, оскільки саме США ведуть основні консультації з Києвом і Москвою. Попри це деякі країни Європи посилюють фінансування власних оборонних заводів, щоб зменшити стратегічну залежність від Вашингтона.
Лондонські переговори, заплановані на цей тиждень, мають стати частиною широкої «міжнародної коаліції» на підтримку України. Український міністр Міхайло Подоляк наполягає: будь‑яке припинення вогню має тривати щонайменше 30 діб із реальними гарантіями й наглядом спостерігачів.
Шанс на мир чи «пас»?
Поки Трамп не підпише «велику угоду» про українські мінерали або не відмовиться від переговорів, питання миру залишатиметься відкритим. Зусилля Європи з одного боку та внутрішня динаміка у США з іншого створюють неоднозначну картину: з одного боку — згасаюча політична воля американців, з іншого — стратегічна необхідність зшити трансатлантичний фронт проти Москви.
Якщо США «візьмуть паузу», це підштовхне Київ шукати нові моделі безпеки поза офіційними перемовами. Якщо ж Трамп «запустить» мирний процес новою угодою, передбаченою на четвер, то у Києва з’явиться шанс отримати хоч якусь форму гарантій і зменшити масштаб боїв. Але остаточний результат залежатиме насамперед від готовності Росії піти на справжні поступки. У будь‑якому разі, цього тижня світ очікує на одне з ключових геополітичних рішень 2025 року.
