Президент Дональд Трамп, відвідуючи Катар, Саудівську Аравію та Об’єднані Арабські Емірати, демонстрував рідкісне поєднання гала-шоу та розмов про серйозні геополітичні здобутки. На фоні блиску палаців і військових салютів він жартував про «кохання» між Вашингтоном і правителями Перської затоки, обіцяв сотні мільярдів доларів інвестицій у промисловість та інфраструктуру США і водночас натякав, що особиста зустріч із президентом Путіним вирішить війну в Україні.
У кожному столиці Трамп наголошував, що тепер він виступає світовим «продавцем» американських інтересів: вкладає власний авторитет у просування Boeing, General Electric та фармацевтичних компаній. «Пам’ятайте, це я продав Льотні апарати, — торохтів він під час перельоту над пустелею. — Чи робив би так Джо Байден? Я в цьому не впевнений». Сума обіцяних угод не раз переглядалася в бік збільшення — спочатку йшлося про 600 млрд дол., потім цифри змінювалися, але документальних підтверджень підписаних контрактів поки що немає.
Поряд із бізнес-промо, Трамп не втомлювався обіцяти мир у найбільш «гарячих» точках Близького Сходу. Він заявляв, що угода між Україною і Росією «може бути укладена за тижні» після особистих переговорів із Кремлем у Туреччині, і натякав, що саме він має стати модератором майбутніх зустрічей між лідерами конфліктуючих сторін. Аналогічно він казав про припинення бойових дій у Газі, озвучуючи статистику про голод серед мирного населення та закликаючи «допомогти обом сторонам».
Критики відзначають: без офіційно оформлених угод усі ці заяви залишаються грою на камери. Наприклад, Саудівська Аравія дійсно анонсувала інвестиції в американську енергетику та авіабудування, але жоден із документів не було оприлюднено, а представники конгресу вже висловили сумнів у платоспроможності таких вкладень. У неформальних бесідах Трамп хвалився як «світовий брокер», але реальні наслідки цих угод стануть відомі лише через кілька років, коли на них почнуть виділяти бюджет чи отримувати податкові пільги.
Лейтмотивом поїздки було «поєднати бізнес і дипломатику» — втілити підхід, властивий лише Трампу, коли всі головні рішення приймаються на найвищому рівні. Проте початковий ентузіазм змінили сумніви, чи готові монархи Перської затоки відкрити свої скарбниці настільки широко, як це демонстрував президент США. І чи не виявиться потім, що багато заяв — це PR-ходи задля створення враження «м’якої сили» США під час другої каденції.
Політичні експерти також звертають увагу на інший аспект: ця турне показало, що американський президент готовий відмовитися від формальних процедур Держдепу та Пентагону на користь особистих контактів із правителями-бенефіціарами нафтових доходів. Водночас США ризикують втратити незалежність ухвалення політичних рішень, коли угоди закладаються не в Конгресі, а в приватних бесідах на террасах еміратських готелів.
Підсумовуючи, можна сказати, що Трамп продав насамперед імідж США як держави, здатної об’єднатися навколо елітних інвестицій і блиску блискучих церемоній. Його мантра «якщо я не беру участі — це неважливо» виглядала переконливо на прес-фото, але реальні виграші для американських громадян можуть виявитися набагато скромнішими. Зрештою, перевірити успіх цього «торгового турне» можна буде тільки за кілька кварталів — коли стане зрозуміло, чи справді мільярди вкладені, контракти виконані, а нові робочі місця створені.
