Як Дональд Трамп перекроює уявлення про війну в Україні, звинувачуючи Володимира Зеленського
Декілька років тому, коли (Російське вторгнення) в Україну набрало повних обертів і вся світова спільнота єдиним фронтом виступила на захист суверенітету української держави, ніхто не міг передбачити, що (Президент США) Дональд Трамп у майбутньому візьме на себе ініціативу повністю змінити офіційну риторику Вашингтона. Здавалося, що позиція США була непохитною: (США і Україна) тісно співпрацюють, а (Американська підтримка) — фінансова та військова — є важливим чинником стримування російської агресії. Утім, реальність виявилася дещо складнішою й водночас несподіваною.
Трампова «ревізія історії»: основні передумови
З початком широкомасштабного вторгнення Росії в 2022 році (Війна в Україні) миттєво набула статусу одного з найгостріших геополітичних конфліктів сучасності. При цьому адміністрація президента Джо Байдена, який обіймав посаду в той момент, швидко сформувала чітку позицію: Україна — жертва безпрецедентної військової агресії, а Володимир Зеленський — уособлення українського опору та лідер, здатний вести країну до перемоги.
Однак зі вступом Дональда Трампа на президентську посаду після виборів в США почалося помітне «переінакшення» офіційної думки Білого дому. Трамп заявив, що в конфлікті «винна» перш за все сама Україна, і що (Мирні перемовини) з Росією мають базуватися на його баченні, де (Український опір) і (Зеленський) поставлені під сумнів. Така позиція істотно відрізняється від риторики більшості міжнародних партнерів України, котрі визначають Кремль ключовим агресором, а президента РФ (Путін) — автором неспровокованої війни.
Найбільший резонанс викликала публічна заява Трампа про те, що «Україна сама розпочала війну» і «затягнула США в конфлікт». Подібні слова прямо суперечать очевидним фактам про те, що саме РФ відкрито здійснила вторгнення і завдала масованих ударів по українській інфраструктурі, розпочавши (Воєнні злочини) без найменшого виправдання. Упродовж останніх місяців Трамп почав закріплювати думку, ніби Україна — «диктаторська держава без виборів», а Володимира Зеленського щоразу називає людиною, яка «втягнула» Сполучені Штати в непотрібне протистояння з Росією.
Президент України Володимир Зеленський під час перебування в Туреччині у вівторок заявив: «Рішення про те, як припинити війну в Україні, не можуть прийматися без України, і не можуть бути нав’язані будь-які умови». Прес-служба Президента України
Історичний контекст і роль особистих амбіцій
Більшість експертів з (Міжнародна політика) пояснюють нову позицію Трампа комбінацією історичних чинників і політичних розрахунків. Якщо повернутися в минуле, президент Трамп ніколи не виявляв особливої симпатії до України. Ще під час своєї першої виборчої кампанії 2016 року він висловлював лояльність до поглядів, які виправдовували незаконну анексію Криму. Певною мірою, це було відлунням прокремлівської пропаганди, але також відображало й бажання Трампа продемонструвати, що він не пов’язаний із попереднім політичним істеблішментом, який традиційно підтримував суверенітет України.
Його (Політична криза) в стосунках із Києвом загострилася у 2019 році, коли було ініційовано (Імпічмент Трампа) через скандальний телефонний дзвінок до Зеленського з вимогою розпочати розслідування проти ймовірного суперника Трампа на виборах — Джо Байдена. Скандал, пов’язаний із цим дзвінком, яскраво засвідчив, що Дональд Трамп не сприймає Україну як стратегічного партнера, а радше розглядає її як політичний інструмент для власних передвиборчих вигод.
Після повномасштабної агресії Кремля в 2022 році ставлення Трампа не дуже змінилося — він неодноразово казав про «геніальність» президента РФ і вказував, що Вашингтон даремно витрачає мільярди доларів на потреби Києва. З приходом до влади вдруге, його критика (Американська підтримка) в Україні загострилася ще більше. У результаті це створює серйозний політичний розлам у самих Сполучених Штатах, де частина республіканців (зокрема й традиційне крило партії) підтримує Україну, а частина оточує президента, поділяючи його ревізіоністський погляд на причини та перебіг (Конфлікт на Донбасі) і загалом (Війна в Україні).
Пошкоджена російськими обстрілами церква в житловому районі Маріуполя, Україна. Коли Росія здійснила своє повномасштабне вторгнення у 2022 році, пан Трамп висловив мало співчуття чи підтримки Україні. Євген Малолєтка
«Зеленський як диктатор» і реакція світової спільноти
Одна з найсуперечливіших заяв Трампа — це спроба представити (Зеленський) як «диктатора без виборів». Президент України справді запровадив воєнний стан та оголосив про відтермінування виборів на період воєнних дій, однак це звичайна практика для країн, що перебувають у стані відбиття зовнішньої агресії. Ба більше, інавгурація Зеленського у 2019 році відбулася після гучної перемоги на демократичних виборах, що були визнані міжнародними спостерігачами вільними та чесними. Порівнювати це з багаторічним авторитарним режимом Володимира Путіна — як мінімум абсурдно.
Реакція Європи не забарилася. Багато (Європейські лідери) охарактеризували заяви Трампа як «розрив з реальністю». У Німеччині й Франції чиновники відверто говорять про небезпеку такої (Міжнародна політика), адже вона може підірвати єдність Заходу, створивши підґрунтя для послаблення (Санкції проти Росії) та легітимізації дій Кремля.
Водночас у Росії реакція була цілком протилежною. Офіційні та наближені до Кремля джерела активно підхопили слова Трампа, зображуючи Україну як «окупаційну» силу чи «агресора» і додаючи, що самі США визнають «провину» Києва. У російських медіа привітали позицію нового американського президента, використавши її як доказ правильності та «історичної неминучості» російських дій.
Перспектива «угоди з Кремлем»: чи є ризик для України?
Сьогодні стало зрозуміло, що Дональд Трамп намагається прокласти шлях до (Мирні перемовини) саме за своїми умовами. Може скластися враження, що заради досягнення мирної угоди він цілком готовий іти на поступки Москві, перекладаючи відповідальність за руйнування, людські жертви та (Воєнні злочини) із російської сторони на самих українців. Така зміна курсу може мати надзвичайно небезпечні наслідки, оскільки підриває основоположний принцип міжнародного права — заборону агресивної війни.
Критики, серед них і деякі впливові республіканці, нагадують, що угоди, побудовані на поступках агресорові, ще ніколи не призводили до тривалого миру. Всім відомий приклад британського прем’єра Невілла Чемберлена, що у 1938 році домовлявся з Адольфом Гітлером і зрештою підірвав систему безпеки в Європі. Тепер подібний історичний сценарій може повторитися з Трампом, особливо якщо він розглядає легітимізацію російських територіальних захоплень як «розумну ціну» за зупинку кровопролиття.
Декілька республіканців, у тому числі сенатор Роджер Вікер від Міссісіпі, голова Комітету зі збройних сил, дали зрозуміти, що вони не згодні з підходом президента, але намагалися не критикувати його Хайюнь Цзян
Вплив на внутрішню політику США та позицію Республіканської партії
Поки Трамп дедалі більш чітко озвучує своє бачення щодо війни й відповідальності Києва, у самих Сполучених Штатах поглиблюється розкол у питанні зовнішньополітичного курсу. Частина республіканців переконана: відмова від допомоги Україні та «перезавантаження» відносин з Москвою можуть послабити глобальну лідерську роль США і підірвати (Репутація США) як надійного партнера. Аргументують це тим, що після фактичного «покарання» України будь-яка інша країна, що стикається з агресією, сумніватиметься в гарантіях безпеки з боку Вашингтона.
Інша частина (Республіканська партія) дослухається до популярних антиінтервенціоністських гасел Трампа та посилено говорить про внутрішні американські потреби: школи, інфраструктуру, зниження податків. Пролунали заяви, що «українська справа не варта таких витрат» і що (Військова допомога) для Києва нібито є неефективною. Трамп тим часом активно користується цими настроями, наголошуючи на «марнотратстві» попередньої адміністрації Байдена у фінансуванні «чужого конфлікту». Проте, насправді, за офіційними даними, загальна сума підтримки України не сягає тих астрономічних цифр, які Трамп публічно називає.
Наслідки для глобальної безпеки та демократичних цінностей
Ситуація, коли президент найбільшої демократії світу відкрито звинувачує країну-жертву (Російське вторгнення) у «свідомому провокуванні» війни, є безпрецедентною для сучасної історії. Подібна риторика завдає шкоди не лише відносинам між (США і Україна), але й спільним зусиллям Заходу щодо протидії авторитарним режимам.
Якщо США перестануть розглядати військову агресію Росії як кричуще порушення міжнародного права, то (Демократія) у всьому світі зазнає серйозного випробування. Сигнал, надісланий менш демократичним країнам, полягатиме в тому, що все можна списати на «прорахунки жертви» та приховати факти масових вбивств, катувань і примусової депортації цивільних. Водночас Кремль може розцінити таку зміну позиції Вашингтона як ліцензію на продовження агресивних дій — не лише в Україні, а й у ширшому регіоні.
Президент України Володимир Зеленський під час перебування в Туреччині; Дональд Трамп виступає в Mar-A-Lago. Даг Міллс; Прес-служба Президента України
Чи існує шлях до збалансованої мирної ініціативи?
Критично важливо розуміти, що (Мирні перемовини) задля припинення війни — це складний, багаторівневий процес, який не обмежується одноосібним рішенням Дональда Трампа. Без погодження всіх сторін, зокрема й самої України, домовленості не матимуть тривалого ефекту. Ба більше, без відновлення територіальної цілісності України та гарантій безпеки, включно з потенційною роллю міжнародних миротворчих контингентів чи забезпеченням жорсткішого контролю над кордоном, справжній мир є малоймовірним.
Багато аналітиків вважають, що рано чи пізно Росія буде змушена повернутися за стіл переговорів через виснаження власних ресурсів і тиск санкцій. Але коли найвпливовіші держави світу починають «змішувати карти», перекладаючи відповідальність з агресора на жертву, цей процес ускладнюється. Готовність Трампа винуватити Зеленського — такий собі ревізіонізм, який створює ще більше політичних перепон, аніж будує містки для справжнього врегулювання.
Чому риторика Трампа становить небезпеку для міжнародного порядку
Звинувачення (Зеленський) у розв’язанні війни проти Росії безповоротно змінюють контекст міжнародного сприйняття подій. Навіть якщо така позиція не стане офіційною доктриною всієї американської політики, вона вже вносить плутанину та послаблює консолідовану підтримку України (зокрема з боку США). Діючи подібним чином, (Трамп) дає потужний інструмент російській пропаганді, яка завжди прагнула виправдати (Російське вторгнення) «захистом» власних інтересів від «української агресії».
Сам по собі політичний розкол у США може призвести до затягування чи навіть зриву нових пакетів військової допомоги та гуманітарних програм. Уже зараз спостерігається затримка з боку деяких членів (Республіканська партія) у схваленні додаткових ресурсів для Києва, що у перспективі дає (Путін) час для перегрупування й посилення тиску на фронті. Відтак, агресор отримує відчутний простір для маневру, поки в Вашингтоні триває внутрішня боротьба за політичний вектор.
Питання не в тому, чи бажають США миру — а в тому, якою ціною. Якщо Трамп справді планує укладати угоду «на умовах Росії», віддаючи частину української території й фактично звинувачуючи Київ у спричиненні руйнувань, він ризикує не лише підірвати довіру до себе у світовій спільноті, а й заохотити інші авторитарні режими йти тим самим шляхом агресії та шантажу.
Військовослужбовець 148-ї окремої Житомирської артилерійської бригади ЗСУ в п'ятницю веде вогонь з гаубиці по російських об'єктах у Дніпровському районі. Тайлер Хікс
Україна залишається полем бою, де визначається доля фундаментальних принципів свободи та суверенітету. (Міжнародна політика) потребує ретельного аналізу фактів і ясного розуміння, хто насправді розпочав цю (Війна в Україні), а хто — лише захищався. Спроби Дональда Трампа «перекроїти» історію так, щоб звинуватити жертву, ставлять під загрозу не лише українську незалежність, а й усю концепцію світового правопорядку, побудованого на повазі до міжнародних договорів і прав людини.
В умовах, коли глобальні виклики стають дедалі складнішими, а (Конфлікт на Донбасі) перетворився на відкрите протистояння із залученням найпотужніших держав, твереза оцінка та єдність демократичного світу є визначальними. Нинішня ситуація з ревізіоністською заявою Трампа про вину Києва є однією з найсерйозніших політичних загроз для концепції колективної безпеки. Адже коли президент Сполучених Штатів фактично звільняє Росію від відповідальності за тисячі жертв, руйнування міст і безпрецедентні порушення прав людини, це може стати небезпечним сигналом: агресія може виправдовуватися, якщо вміло перекласти провину на потерпілого.
Саме тому багато (Європейські лідери) наголошують: поки війна триває, необхідно тримати чітку позицію — агресор має припинити вогонь, вивести війська й відновити суверенітет України. Будь-які компроміси, що включають хоч би найменшу легітимізацію дій Путіна, стануть прецедентом для інших авантюристів. Зрештою, якщо Україну «визнають винною» за те, що вона просто захищалася, завтра подібні «логічні викладки» можуть бути застосовані в інших конфліктах, зокрема й тих, що поки тільки визрівають на світовій арені.
Відтак, доля української держави, яка гідно тримає удар від одного з найпотужніших військових апаратів у світі, залежить не лише від сили зброї та економічної витривалості, а й від колективної свідомості, яка ніколи не має змішувати жертву й агресора. Трампова заява про «винуватість» Зеленського — це сигнал, що ця свідомість хитається. Проте саме зараз від американського суспільства, від (Президент США) та інших західних лідерів залежить, чи вдасться зберегти єдність і принциповість у боротьбі за демократію. Без цього вся конструкція післявоєнного порядку може виявитися вразливою перед черговими ультиматумами й примусовими «дипломатичними» компромісами, які ані миру, ані справедливості так і не принесуть.
