Ескалація війни на Близькому Сході дедалі більше концентрується навколо Ормузької протоки — одного з ключових вузлів світової енергетики. Центральне командування США повідомило, що американські сили завдали ударів по 16 іранських суднах, які, за оцінками Вашингтона, могли використовуватися для встановлення морських мін.
Відео, оприлюднене військовими, показує удари по дев’яти суднах, більшість із яких перебували пришвартованими під час атаки. За даними американських посадовців, Іран, імовірно, готувався до мінування морського коридору, хоча підтверджень, що міни вже були встановлені у воді, наразі немає.
Ормузька протока має критичне значення для світової економіки. Через цей вузький морський прохід між Іраном і країнами Перської затоки транспортується приблизно п’ята частина глобальних поставок нафти. Будь-яка загроза судноплавству тут негайно впливає на світові енергетичні ринки.
За попереднім аналізом «Дейком», удар по мінних суднах став спробою Вашингтона запобігти найгіршому сценарію — повному або частковому блокуванню Ормузької протоки. Такий крок міг би спричинити різке зростання цін на нафту, порушення глобальних логістичних ланцюгів і нову хвилю інфляції.
Вже зараз безпекові ризики призвели до скорочення руху танкерів у регіоні. Після початку ударів США та Ізраїлю по Ірану частина судноплавних компаній тимчасово призупинила проходження протоки або перенаправила маршрути. Це спричинило стрибок світових цін на нафту і підвищення вартості пального на міжнародних ринках.
Напруження навколо протоки має історичні паралелі. У 1980-х роках, під час так званої «танкерної війни» між Іраном та Іраком, іранські сили встановлювали морські міни в Перській затоці. У 1988 році одна з таких мін серйозно пошкодила американський фрегат, що призвело до масштабних ударів США по іранській військовій інфраструктурі.
Сьогодні ризики залишаються подібними, але технології змінилися. За очищення морських шляхів відповідає спеціальна група ВМС США — Task Force 56, базована у Бахрейні. Вона використовує автономні підводні апарати з бічним гідролокатором для пошуку мін на морському дні.
Після виявлення підозрілих об’єктів військові застосовують дистанційно керовані підводні апарати або занурюються самі. Сапери можуть працювати на глибині до приблизно 90 метрів, щоб знешкоджувати або знищувати морські міни.
На політичному рівні ситуація залишається суперечливою. Президент США Дональд Трамп раніше заявляв, що може наказати американським військовим кораблям супроводжувати торговельні судна через протоку. Подібну операцію Сполучені Штати проводили наприкінці 1980-х років.
Однак наразі американські військові заявляють, що такого завдання не отримували. Попри це, інформаційна плутанина вже виникла: міністр енергетики США Кріс Райт раніше повідомляв у соцмережах, що американський корабель нібито супроводив нафтовий танкер через протоку, але пізніше видалив це повідомлення.
Ця суперечливість сигналів демонструє складність управління кризою, де військові операції, енергетична безпека та дипломатія тісно переплетені. Кожна нова атака або навіть заява політиків може миттєво змінювати настрої на глобальних ринках.
Аналітики зазначають, що головне питання найближчих тижнів — чи намагатиметься Іран реально перекрити або серйозно обмежити судноплавство через Ормузьку протоку. Такий крок означав би пряме втягування світової економіки у конфлікт.
Поки ж удари по мінних суднах демонструють превентивну стратегію США: не допустити перетворення Ормузької протоки на поле морської війни. Якщо ця стратегія спрацює, конфлікт може залишитися контрольованим у військовому вимірі.
Якщо ж ні, світ може зіткнутися з найбільшим шоком на енергетичних ринках за останні десятиліття — з наслідками, які відчують і споживачі пального, і економіки по всьому світу.
