Володимир Зеленський у новорічному зверненні заявив, що потенційна мирна угода щодо завершення війни з Росією «на 90% готова». Але саме решта 10% «містять усе» — вони визначать долю миру, України та Європи, і те, як житимуть люди.
Президент чітко окреслив головний принцип: Україна хоче миру, але не будь-якою ціною. Він наголосив, що не підпише слабку угоду, бо вона «лише підживлює війну». Формула проста: потрібен кінець війни, а не кінець України як держави.
Цей меседж адресований і українцям, і партнерам, і опонентам. Зеленський визнав втому суспільства після майже чотирьох років бойових дій, але підкреслив: втома не дорівнює готовності здатися. Україна не розглядає капітуляцію як варіант.
Теза про «90% готовності» водночас оптимістична і тривожна. Вона показує масштаб прогресу дипломатії, але й попереджає: найважче — наприкінці. У практиці переговори про мир найскладніші питання завжди залишають на фінал, бо вони несуть найбільший політичний ризик.
Зеленський пояснив, що українську позицію в світі «чують», але «ще не повністю прийняли». Саме тому йдеться про 90%, а не про 100%. У цих словах — сигнал: дипломатичний торг триває, і ключові столиці ще не погодилися з усіма аргументами Києва.
Суть останніх 10% — це не деталі, а фундамент. Це контроль територій, механіка припинення вогню, гарантії безпеки та майбутній статус окупованих зон. Саме тут будь-яка нечіткість може перетворити документ на паузу, після якої війна повернеться в гіршій формі.
Тому Зеленський і говорить про сильну угоду як про єдину прийнятну рамку. Його логіка: слабка угода створює спокусу для Кремля повторити напад, використавши перепочинок і перегрупування. Україна, за цією логікою, не має права купувати «тишу на місяць» ціною майбутніх втрат.
Президент окремо згадав Донбас як центр російських вимог. Він попередив, що заяви Москви на кшталт «відступіть — і війна завершиться» не заслуговують довіри. Для Києва це виглядає як пастка, де поступка не зупиняє агресію, а лише відкриває наступний етап тиску.
У промові прозвучала і критика «дипломатії без правди». Зеленський описав ситуацію, коли уникання реальності називають дипломатією, хоча насправді це брехня «в костюмах». Це прямий натяк на небезпеку угод, що маскують примус або легалізують силове захоплення.
Окремий штрих — подяка європейським країнам. Зеленський перелічив майже всіх, хто допомагав Україні, але не згадав Угорщину. І додав показову фразу: «папірець по-будапештськи» Україну не влаштує, натякаючи на історичні провали гарантій і формальних обіцянок.
Це повертає дискусію до того, що означають гарантії безпеки на практиці. Для України вони мають бути дієвими, вимірюваними й такими, що спрацьовують автоматично. Інакше будь-який «мирний папір» перетвориться на декларацію без сили, яку агресор зневажить.
У частині про США Зеленський позитивно згадав Дональда Трампа, зазначивши, що американський президент говорить про мужність українців. У цьому читається прагматичний сигнал: Київ утримує канал комунікації з Вашингтоном і намагається не допустити політичного розриву.
Водночас Зеленський підкреслив, що мирна рамка майже готова саме після періоду інтенсивної дипломатії. Це підтверджує, що США лишаються ключовим модератором процесу. Але фінальні умови залежатимуть не від гасел, а від того, як буде вирішено територіальне питання.
Тема суверенітет України у цій логіці не декоративна, а центральна. Якщо угода фіксує втрату суб’єктності, вона не може називатися миром. Зеленський фактично проводить червону лінію: мир має зберегти державу, а не замінити війну контрольованим демонтажем.
Паралельно в ці ж дні Росія знову завдала масованих ударів безпілотниками по Україні. Зеленський говорив про понад 200 атакувальних дронів і влучання в низці регіонів. Навіть коли більшість збивають, сама маса ударів тисне на ППО і виснажує систему.
Тут з’являється ще один важливий вимір — постачання ППО і темпи допомоги. Зеленський прямо натякає: якщо атака дронів не зупиняється навіть у свята, значить затримки в постачаннях неприпустимі. Війна «не бере вихідних», і оборона має працювати так само.
Такі заяви важливі для переговорів не менше, ніж для фронту. Вони демонструють, що Україна веде розмову про мир не з позиції романтики, а з позиції виживання. Якщо партнери хочуть результату, їм доведеться поєднувати дипломатію з реальним посиленням захисту.
Зеленський також сформулював тезу, що звучить як попередження світові: або світ зупиняє війну Росії, або Росія затягує світ у свою війну. Це апеляція до Європи, яка вже відчула наслідки конфлікту через економіку, безпеку і політичну поляризацію.
Деталь про заплановану зустріч 6 січня у Франції підкреслює: дипломатичний цикл продовжується і має чіткий календар. Це означає, що «10%» будуть обговорюватися у вузькому колі лідерів, де кожне слово матиме стратегічні наслідки для всієї архітектури безпеки.
Важливо розуміти, чому саме території — головний вузол. Для Росії контроль територій є символом «результату війни», який Кремль прагне зафіксувати. Для України будь-яка поступка територіями без гарантій безпеки — це ризик повторного удару і внутрішня криза довіри.
Саме тому Зеленський говорить про сильну угоду як про єдиний спосіб уникнути «продовження війни». Якщо документ не має запобіжників, він лише переносить конфлікт у майбутнє. У реальності це означає нову мобілізацію, нові втрати й нові руйнування через рік або два.
Окремо варто відзначити комунікаційний аспект: «90% готовності» піднімає очікування суспільства. Якщо процес застопориться, зросте розчарування. Тому Зеленський фактично страхує цей ризик, пояснюючи: останні 10% — вирішальні та найважчі.
Для Європи цей сигнал теж прагматичний. Слабка угода може створити «сіру зону» нестабільності на кордонах ЄС і НАТО. Сильна угода, навпаки, може стати новою основою стримування та довгострокової реконструкції України без страху повторення вторгнення.
Для США ставка подвійна: з одного боку — швидкий політичний результат, з іншого — якість миру. Якщо угода буде слабкою, наступна криза стане проблемою Вашингтона так само, як і Києва. Тому дискусія про гарантії безпеки виходить за межі «допомоги Україні».
У підсумку новорічне звернення Зеленського закріплює позицію: мирна угода можлива, але тільки така, що не руйнує суверенітет України і не підміняє мир відстрочкою війни. Саме це і є сенс «сильного миру» в 2026 році.
Якщо переговори справді близькі до фінішу, то найближчі тижні покажуть, чи здатні партнери узгодити ті самі 10%, які «містять усе». Атака дронів, робота ППО та дипломатія паралельно доводять: час зараз працює лише на тих, хто має витримку і ресурс.
