У Будапешті починається політичний демонтаж моделі, яка майже десятиліття тримала Євросоюз у постійній напрузі. Після приходу до влади Петера Мадяра нова команда уряду сигналізує про готовність відмовитися від конфронтаційної дипломатії, що зробила Угорщину одним із найскладніших партнерів усередині ЄС та НАТО.
Майбутня очільниця угорського МЗС Аніта Орбан фактично визнала те, про що європейські столиці говорили роками: Будапешт системно використовував право вето не як механізм захисту національних інтересів, а як інструмент політичного тиску. Для Європейського Союзу це стало рідкісним випадком публічного самокритичного розвороту з боку угорської влади.
Заява пролунала лише через два дні після того, як Петер Мадяр офіційно вступив на посаду прем’єр-міністра. Символізм нового курсу підкреслили вже перші рішення парламенту — над будівлею законодавчого органу повернули прапор ЄС, який раніше став неформальним символом дистанціювання Будапешта від Брюсселя. За попереднім аналізом «Дейком», саме символічні сигнали нині мають для Європи не менше значення, ніж формальні кадрові перестановки: довіра до Угорщини в європейських інституціях перебуває на мінімальному рівні.
Протягом останніх років уряд Віктора Орбана перетворив механізм одностайності в ЄС на політичний важіль. Блокування санкцій проти Росії, затягування рішень щодо фінансової допомоги Україні, суперечки навколо оборонних ініціатив НАТО та постійні конфлікти з Єврокомісією створили для Будапешта репутацію держави, яка працює не на спільний компроміс, а на внутрішньополітичний ефект.
Саме тому слова Аніти Орбан у Брюсселі сприймають обережно. Європейські чиновники пам’ятають, що Угорщина неодноразово використовувала право блокування в моменти, коли ЄС намагався демонструвати єдність щодо війни Росії проти України. У певний момент угорське вето стало не винятком, а елементом регулярної тактики.
Для нового уряду проблема значно ширша за дипломатичний імідж. Економіка Угорщини критично залежить від європейських фондів, а відносини з Брюсселем останніми роками дедалі більше перетворювалися на фінансовий конфлікт. Частина коштів ЄС залишалася замороженою через претензії до верховенства права, стану судової системи та механізмів контролю за корупцією. Без поступового відновлення довіри Будапешт ризикує втратити доступ до значної частини фінансування, необхідного для стабілізації економіки та інвестицій.
Однак найбільш чутливим питанням для нової влади залишається Україна. Попри пом’якшення риторики щодо ЄС, Будапешт не демонструє готовності повністю змінити підхід до українського напрямку. Аніта Орбан прямо заявила, що підтримка євроінтеграції України розглядатиметься виключно через призму угорського національного інтересу.
Це означає, що тема угорської меншини на Закарпатті залишиться центральним інструментом переговорів між Києвом та Будапештом. Угорщина й надалі вимагатиме розширення мовних та освітніх прав для етнічних угорців, а також гарантій їхнього політичного представництва. Для України це створює складну дипломатичну конструкцію: навіть після зміни влади в Будапешті питання вступу до ЄС не стане автоматично простішим.
Водночас нова угорська команда намагається провести тонку межу між переглядом методів і збереженням стратегічних інтересів. У Брюсселі готові прийняти прагматичну Угорщину, яка жорстко торгується за власні позиції, але не руйнує механізм ухвалення рішень. Саме ця різниця нині стає головною для нового прем’єра.
Петер Мадяр приходить до влади в момент, коли сама архітектура Європейського Союзу переживає фазу переосмислення. Війна Росії проти України, дискусії про розширення ЄС, зростання витрат на оборону та боротьба за енергетичну безпеку роблять внутрішню єдність Європи стратегічним ресурсом. У таких умовах постійне використання вето перестало сприйматися як прояв суверенітету — у багатьох столицях це вже трактують як фактор системної нестабільності.
Саме тому нова угорська риторика може стати не лише спробою перезавантажити відносини з Брюсселем, а й тестом для самої Європи. ЄС давно шукає баланс між правом держав-членів на окрему позицію та необхідністю швидких рішень у кризові періоди. Якщо Будапешт справді відмовиться від політики постійного блокування, це може тимчасово знизити напругу всередині союзу. Але остаточне питання залишиться відкритим: чи йдеться про стратегічний розворот Угорщини, чи лише про зміну політичного стилю після епохи Орбана.