Останні місяці показали нову карту вразливості Росії: нафтопереробні заводи, газопереробні комплекси, насосні станції, експортні термінали, порти Балтійського й Чорного морів. Там, де Москва бачила тил, Україна дедалі частіше бачить воєнну логістику.
Ця кампанія розгортається на тлі безрезультатних мирних розмов і постійних російських ударів по українській енергетиці. Київ відповідає не дзеркально, а структурно: б’є по тому, що дає Кремлю пальне, валюту, експортні доходи й можливість продовжувати війну.
За оцінкою Дейком, головний сенс цих ударів — зміна ціни російської агресії. Якщо російські ракети й дрони роками руйнують українські ТЕС, підстанції, порти й міста, то російська паливна інфраструктура більше не може залишатися поза ризиком.
Перший рівень цієї кампанії — нафтопереробні заводи. Московський НПЗ у Капотні, один із найкомпактніших у Росії, має потужність близько 11 мільйонів тонн нафти на рік. Після ударів біля його входу були поранені люди, пошкоджені житлові будинки, хоча технологічна частина підприємства, за російською версією, не постраждала.
Навіть якщо виробництво не зупинилося, сама поява дронів біля московського нафтопереробного заводу має політичний ефект. Енергетичний об’єкт у столиці перестає бути лише промисловою точкою і стає символом: війна доходить до інфраструктури, яка ще недавно здавалася захищеною.
На півдні Росії під удар потрапив Астраханський газопереробний завод біля Каспійського моря. Його річна потужність — близько 12 мільярдів кубометрів газу і 3 мільйони тонн стабільного газового конденсату. Підприємство також виробляє бензин, дизель і скраплені гази.
Це важлива відмінність від ударів лише по складах пального. Газопереробний завод — складніший вузол: він поєднує видобуток, переробку, хімію, паливний ринок і експортну логіку. Пожежа на такому об’єкті створює не тільки локальні збитки, а й ризик для ширших виробничих ланцюгів.
Пермський НПЗ після атаки 7 травня зупиняв переробку через пожежу й пошкодження обладнання. У 2024 році він переробив близько 12,6 мільйона тонн нафти, або приблизно 250 тисяч барелів на добу, виробляючи бензин, дизель, кокс і мазут.
Для російської економіки такі підприємства — не периферія. Це частина системи, яка забезпечує внутрішній ринок, армію, промисловість і бюджет. Кожна зупинка НПЗ означає не лише ремонт, а й перенаправлення потоків, дефіцит резервів і додаткове навантаження на інші заводи.
Окремий вузол — Туапсе на Чорному морі. Тамтешній НПЗ, здатний переробляти близько 12 мільйонів тонн нафти на рік, переважно працює на експортні продукти: нафту, дизель, мазут, вакуумний газойль. Після ударів у квітні підприємство зупиняло роботу, а нова атака спричинила велику пожежу.
Туапсе важливий не лише як завод, а як портова й експортна точка. Удар по такому об’єкту б’є по зв’язку між російською переробкою і зовнішніми ринками. Для країни, яка фінансує війну з енергетичних доходів, це болючіше, ніж може здатися з одного повідомлення про пожежу.
У Самарському регіоні під удари потрапили Сизранський і Новокуйбишевський НПЗ. Сизранський завод має потужність близько 8,5 мільйона тонн на рік, а Новокуйбишевський у 2024 році переробив 5,74 мільйона тонн сирої нафти. Обидва об’єкти пов’язані з великим нафтовим контуром Росії.
Ці заводи не є випадковими цілями. Самарський кластер — частина глибокої паливної системи, де сходяться видобуток, переробка, трубопроводи, залізниця й військові потреби. Коли атаки повторюються, вони створюють ефект не одиничної аварії, а хронічної вразливості.
Ще серйозніший сигнал — удари по НОРСІ, одному з найбільших російських НПЗ. Він може переробляти близько 16 мільйонів тонн нафти на рік і є одним із ключових виробників бензину. Зупинка такого підприємства після атаки — це вже не локальна подія, а фактор для паливного балансу.
Уфа стала окремим маркером дальності. Удар по Башнефть-Новойл відбувся на відстані понад 1400 кілометрів від українсько-російського кордону. Завод може переробляти понад 7 мільйонів тонн нафти на рік, а сама відстань показує: українські дрони вже змушують Росію думати про оборону далеко за межами прикордоння.
На північному заході важливою ціллю стала Кіришська нафтопереробка. У 2024 році цей комплекс виробив 2 мільйони тонн бензину, 7,1 мільйона тонн дизелю, 6,1 мільйона тонн мазуту і 600 тисяч тонн бітуму. Це великий промисловий вузол, удар по якому впливає на паливну й будівельну логістику.
Ще один напрямок — Усть-Луга. Там газоконденсатний комплекс із трьома установками по 3 мільйони тонн на рік переробляє стабільний газовий конденсат на нафту, реактивне паливо, судновий мазут і газойль. Після атак зупинялися переробка й експортні відвантаження нафти.
Цей об’єкт особливо чутливий, бо пов’язаний із Балтійським морем і зовнішньою торгівлею. Удар по Усть-Лузі — це не тільки пожежа на заводі, а й сигнал трейдерам, страховикам, судноплавству і покупцям російських енергоносіїв: ризик тепер вбудований у сам маршрут.
Порти стали третьою лінією кампанії. Приморськ, один із найбільших експортних шлюзів Росії, здатний обробляти близько мільйона барелів на добу. Удари по насосних станціях, нафтових терміналах, танкерах і портовій інфраструктурі б’ють по найціннішому для Кремля — здатності перетворювати нафту на валюту.
Саме тут військова й економічна логіка зливаються. Санкції обмежують російські доходи, але не перекривають їх повністю. Далекобійні удари додають фізичний ризик до фінансового тиску: навіть якщо товар можна продати, його ще треба переробити, доставити, завантажити і застрахувати.
Російська ППО здатна збивати багато безпілотників, але проблема Москви в іншому. Територія надто велика, енергетична інфраструктура надто розгалужена, а українські удари надто повторювані, щоб кожен НПЗ, порт, термінал і насосна станція жили в режимі повної безпеки.
Для України ця кампанія не замінює потреби в ППО, артилерії, ракетах і підтримці партнерів. Але вона створює другий рівень оборони — здатність діставати джерела російського тиску. Якщо Росія воює енергією, паливом і експортними доходами, то саме ці ресурси стають воєнними цілями.
Карта ударів по російських енергетичних об’єктах показує не випадковий набір пожеж, а нову фазу війни. Україна намагається не просто відповідати на атаки, а змінювати економіку конфлікту. І що довше Кремль продовжує війну, то дорожче йому коштуватиме сама здатність її живити.
