Україна та ще 34 країни офіційно погодили створення міжнародного органу, який має стати механізмом компенсацій за збитки від російського вторгнення. Рішення ухвалили в Гаазі, де Володимир Зеленський закликав партнерів забезпечити підтримку, щоб будь-яка шкода, завдана війною, могла бути відшкодована.
Йдеться про Міжнародну комісію претензій, яку адмініструє Рада Європи. Саме вона виступила майданчиком для запуску механізму, який дозволить українцям подавати заяви про «шкоду, втрати або травми», завдані Росією з початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року.
Політичний меседж сформульований жорстко: «агресор має заплатити». Зеленський повторив цю формулу і в парламенті Нідерландів, підкресливши, що відповідальність має бути не абстрактною, а фінансово вимірюваною. Але саме тут починається головна проблема: як реально змусити Москву платити.
Рада Європи наполягає, що рахунок має виставлятися Росії, однак примусового маршруту поки немає. Найбільш обговорювана ідея — використання частини заморожених російських активів у Європі. Це виглядає логічно з моральної точки зору, але юридично та фінансово є одним із найризикованіших сценаріїв.
Тепер рішення мають пройти ратифікацію в державах-учасницях, що зазвичай потребує підтримки національних парламентів. Масштаб підтримки вже на старті називають безпрецедентним для договорів Ради Європи, але ратифікація — це завжди зона політичних затримок і торгів.
Комісія оцінюватиме заявки, які надходитимуть через реєстр збитків, що вже працює. Цей реєстр запустили під час саміту Ради Європи у 2023 році, а його офіс базується в Гаазі. Станом на зараз у реєстр подали близько 80 тисяч заяв — це показує масштаб очікувань і потенційне навантаження на новий орган.
Фінансовий бік поки виглядає скромним у порівнянні з масштабом руйнувань. Європейський Союз через голову зовнішньополітичної служби Каю Каллас оголосив внесок у 1 мільйон євро на запуск і роботу комісії, тоді як загальна потреба на операційні витрати оцінюється приблизно у 3,5 мільйона євро.
Важливо розуміти: ці кошти — не виплати постраждалим, а лише фінансування функціонування органу. Комісія створює юридичну й процедурну інфраструктуру, але реальні компенсації впираються в джерело великого фонду. Без нього механізм ризикує перетворитися на реєстр болю без практичного результату.
Паралельно багато з тих самих країн підтримують створення спеціального міжнародного суду для переслідування високопосадовців РФ за злочин агресії. Це вказує на загальну стратегію: поєднати кримінальну відповідальність із майновою, щоб відновлення України мало не лише політичні обіцянки, а правовий каркас.
Контекст рішення — активізація дипломатії довкола миру. Напередодні Зеленський був на переговорах у Берліні з представниками США та європейськими лідерами, де прозвучала готовність Києва піти на болючі компроміси щодо курсу в НАТО в обмін на західні гарантії безпеки, але не погоджуватися на передачу територій Росії.
Створення Комісії претензій у такій рамці є ще й сигналом Москві: питання відповідальності не знімається навіть у разі переговорів про припинення вогню. Це також сигнал Заходу: якщо ви хочете миру, потрібен механізм, який не заохочує агресію, а робить її економічно руйнівною для агресора.
Прогноз на майбутнє жорсткий. Без рішення щодо заморожених активів або іншого джерела фінансування виплати можуть зависнути на роки. Але навіть у такому вигляді комісія створює юридичний фундамент: фіксує збитки, стандарти доказів і чергу вимог — тобто підготовлює ґрунт для моменту, коли гроші стануть доступними.
Якщо Європа й партнери зможуть узгодити легальну модель використання російських активів, це стане прецедентом світового масштабу. Якщо ні — українцям доведеться чекати довго, а міжнародному праву знову доведеться пояснювати, чому агресор може роками уникати реальної фінансової відповідальності.
