Чи зможе Україна убезпечити себе від повторної агресії з боку Росії, якщо Вашингтон зменшує підтримку, а європейські лідери розділені у поглядах? Глибокий аналітичний погляд на тонкощі мирних домовленостей.
Україна вже майже десятиліття перебуває в епіцентрі геополітичного конфлікту, що сколихнув увесь світ. Збройна агресія Росії, анексія Криму, ескалація в регіоні Донбасу та поступове згасання підтримки з боку деяких західних союзників – усе це формує складний контекст, у якому зараз перебуває українська держава. У спробах знайти збалансовану мирну угоду Україна має брати до уваги не лише завершення бойових дій, а й довгострокову перспективу безпеки: як не допустити повторення агресії, розбудувати стабільну економіку, зберегти суверенітет і забезпечити мирне майбутнє для своїх громадян. У цій статті ми розглянемо, чому шанси на тривале замирення з Росією можуть бути під загрозою, яким чином розкол у західному блоці впливає на позиції України на переговорах і чому стримування Росії потребує більш узгоджених дій не лише з боку Сполучених Штатів, а й з боку всієї Європи.
Розкол Заходу та роль США
Від початку війни в Україні в 2014 році США залишалися ключовим союзником і партнером: від запровадження санкцій проти Росії до масштабних фінансових та військових пакетів підтримки. Протягом років Україна спиралася на цю допомогу, визнаючи, що саме американська військова допомога й тиск на Москву дають змогу стримувати подальший наступ російських військ. Проте нині стає очевидно, що єдність західного блоку зазнає значних випробувань, а підтримка України з боку Вашингтона може послаблюватися.
Державний секретар США Марко Рубіо під час зустрічі із міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим. Евелін Хокштейн
Нещодавні заяви адміністрації президента США свідчать, що Вашингтон схиляється до завершення конфлікту навіть ціною суттєвих поступок, які раніше вважалися неможливими. Ідеться не лише про визнання факту, що повернути всі окуповані території буде непросто, а й про згоду на те, що Україна поки не стане членом НАТО. Подейкують і про скорочення перспектив довгострокової участі Сполучених Штатів у гарантуванні безпеки, що, на думку частини експертів, може призвести до ослаблення позиції України на майбутніх мирних перемовинах із Росією.
Такі дипломатичні маневри вже викликають суперечливу реакцію в українському суспільстві. У той час як частина населення й політиків готові поступитися в деяких питаннях задля припинення бойових дій, є і значна кількість людей, які вважають, що будь-які передчасні компроміси розв’яжуть руки Росії та підготують ґрунт для нової хвилі агресії. Мирна угода повинна бути не тільки зручним способом зупинити війну на певний момент, а й запобіжником повторних сценаріїв.
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров під час зустрічі з державним секретарем США Марко Рубіо. Евелін Хокштейн
Європейський Союз: потенціал і суперечності
Питання, чи зможе Україна розраховувати на консолідовану допомогу від Європейського Союзу, залишається відкритим. У перші роки війни в Україні Європа діяла досить узгоджено. Такі кроки, як запровадження санкцій проти Росії, дипломатичний тиск і фінансова допомога, засвідчили, що ЄС поділяє погляди України на принципи територіальної цілісності та міжнародного права. Проте з часом у європейських столицях почали вимальовуватися різні підходи до питань безпеки й взаємодії з Росією.
Наприклад, Франція відносно позитивно поставилася до ідеї відправлення європейських військових контингентів в Україну в межах миротворчої місії, а Німеччина, навпаки, назвала це питання передчасним. Польща занепокоєна безпосередньою близькістю до Росії та зберігає свої війська для власної оборони. Велика Британія потребує впевненості, що США теж приєднаються до зобов’язань, перш ніж відправляти власні війська чи розгортати системи безпеки. Усе це створює відчуття, що в межах ЄС (і в ширшому західному блоці) відсутнє єдине бачення того, як саме треба гарантувати безпеку України у випадку укладення мирної угоди.
На додачу до розколів усередині ЄС, довготривалі питання економічної стабільності країн-членів також впливають на прагнення продовжувати фінансування військової допомоги Києву. Європейські лідери, які зіштовхуються з енергетичною кризою, зростанням цін і труднощами відновлення економік після пандемії, не завжди готові пояснювати своїм виборцям, чому вони й надалі повинні спрямовувати мільярди євро на потреби України. Таким чином, солідарність із Києвом залежить від наявності політичної волі, що може бути недостатньо міцною, аби стримувати Росію в довгостроковій перспективі.
Російський погляд: чи була війна виправданою?
Якщо глобальна мета мирної угоди – переконати Росію, що війна в Україні була колосальною помилкою, то нинішні тенденції поки що грають на користь Кремля. З одного боку, російська економіка постраждала від санкцій, однак, за рахунок допомоги з боку Китаю, диверсифікації енергетичних ринків та адаптації до нових умов, вона досить успішно втримала життєздатність. З іншого боку, Росії вдалося закріпити контроль над частиною українських територій, зокрема, в регіонах Донбасу та Криму. У російському пропагандистському полі це подається як "здобутки", що виправдовують витрати на війну.
Поведінка США, яка нині часто виглядає суперечливою, створює враження, що Вашингтон не готовий йти на ескалацію заради України. Коли з’являються заяви про скорочення підтримки, про небажання втягувати американські війська у захист кордонів України й умовна згода на поступки в переговорах, у Кремля складається враження, що друга хвиля агресії в майбутньому може бути ще вигіднішою.
Трамп, переговори та роль дипломатії
Інтриги додає й роль колишнього президента США Дональда Трампа. За словами американських офіційних осіб, Трамп схильний сприймати Україну як розмінну монету в геополітичній грі з Росією. Його заяви про необхідність від України поступитися значною частиною природних ресурсів в обмін на гарантії безпеки звучать так, ніби це вже доконаний факт. Трамп готовий хвалити Кремль і водночас критикувати європейських союзників та українську владу. Усе це послаблює міжнародну позицію Києва.
Такі заяви підривають віру української сторони в те, що Сполучені Штати й надалі будуть надійним гарантом безпеки. Ба більше, Україна відверто обурена тим, що навіть обговорення мирних угод інколи відбувається без безпосередньої участі Києва. Президент Володимир Зеленський неодноразово наголошував: доля його країни не може вирішуватися без неї самої. Адже будь-який документ, укладений "за спиною" України, може виявитися нікчемним і не дасть гарантій сталого миру.
Президент України Володимир Зеленський під час прес-конференції в Анкарі, Туреччина, 18 лютого 2025 року. Кагла Ґюрдоган
Друга хвиля агресії: реальна загроза чи спекуляції?
Одна з головних небезпек полягaє в тому, що мирна угода, яка не усуне першопричини конфлікту, стане лише "передишкою". Українське суспільство і військове командування переконані, що Росія здатна скористатися будь-яким перемир’ям для перегрупування сил, відновлення озброєнь і посилення своїх позицій на захоплених територіях. Ця загроза стає більш імовірною, якщо Росія побачить, що США, провідні країни Європи та НАТО не мають одностайного фронту стосовно подальших дій.
У такий спосіб "заморожений" конфлікт може знову розгорітися через кілька років, коли Росія вважатиме, що економічний тягар санкцій можна мінімізувати, а втрати людської сили можна відновити. Якщо Вашингтон і Брюссель не нададуть Україні чітких гарантій безпеки й не залишаться єдиними в прагненні зупинити агресію, то можливість нової ескалації – більш ніж реальна.
Як запобігти повторенню агресії?
- Гарантії безпеки з боку кількох країн. Якщо НАТО з політичних чи правових причин поки що не готове прийняти Україну до свого складу, потрібен чіткий документ, що міститиме зобов’язання провідних західних держав (США, Великої Британії, Франції, Німеччини тощо) забезпечити військову допомогу в разі повторної російської агресії. Такі гарантії мають бути більш конкретними, ніж Будапештський меморандум, адже той не запобіг російським діям у 2014 році.
- Посилення санкційного тиску. Якщо Росію сприйматимуть як потенційного агресора й надалі, то механізми штрафних заходів потрібно не лише зберегти, а й розширити. Одним із чинників, що впливає на готовність Москви відновити бойові дії, є перспектива чи відсутність перспективи економічного занепаду внаслідок санкцій.
- Довгострокова військова допомога. Для стабільності й обороноздатності Україні необхідно отримувати не короткочасні транші зброї й спорядження, а системне планування на роки вперед. Тут йдеться про тренування українських військових за стандартами НАТО, оновлення техніки, розбудову власних оборонних підприємств.
- Залучення України до ухвалення рішень. Жодні перемовини про мирні угоди не повинні відбуватися без української сторони. Будь-який документ, де інтереси України не представлені або представлені формально, не матиме легітимності в очах українського суспільства.
- Забезпечення економічної стабільності. Відбудова зруйнованих територій, інтеграція внутрішньо переміщених осіб, розвиток енергетичної незалежності – усе це потребує масштабних інвестицій та планів відновлення, в яких Європейський Союз і міжнародні фінансові установи повинні відігравати ключову роль. Стале економічне зростання зможе стати додатковим бар’єром проти російських планів дестабілізації.
Макрон вітає прем'єр-міністра Великобританії Кейра Стармера перед неформальною зустріччю європейських лідерів для обговорення України та європейської безпеки в Єлисейському палаці в Парижі в понеділок. Людовік Марін
Міжнародні відносини у майбутньому: іспит на єдність
Ситуація в Україні відображає глобальний зсув центрів впливу. Якщо ще на початку 2010-х років переважала думка, що Захід, і насамперед США, здатні колективно реагувати на виклики та загрози, то нині стає зрозуміло: єдність навіть у межах Євроатлантичної спільноти не є гарантованою. Геополітична стратегія країн Європейського Союзу все більше фокусується на внутрішніх проблемах та залежить від короткочасних політичних міркувань. Китай активно підтримує Росію, прагнучи посилити власні позиції у світі. Індія й інші країни Азії намагаються зберігати нейтралітет і вигоду з торгівлі з обома сторонами.
Для України з цього випливають три головні уроки. По-перше, країні доведеться ще потужніше зміцнювати власну обороноздатність, розвиваючи свою військово-промислову базу та розраховуючи не лише на зовнішню допомогу. По-друге, дипломатія має стати ще більш гнучкою: від підтримання альянсів із країнами, що готові надати військову допомогу, до розширення торговельних зв’язків із тими, хто раніше стояв осторонь. По-третє, необхідно продовжити євроінтеграційний курс, адже наближення до ЄС і стандартів НАТО – це ключ до тривалої безпеки й стабільності, навіть якщо цей процес триватиме довше, ніж хотілося б.
На чому стоїть Україна?
Питання, яке нині постає перед українськими лідерами й суспільством: чи може бути сформована мирна угода з Росією, яка убезпечить від повторних нападів? У світлі подій останніх місяців здається, що гарантії, здатні переконати Москву відмовитися від планів розширення, не повною мірою узгоджуються з тим, що готові запропонувати США і Європа. Війна в Україні залишається випробуванням для міжнародної системи безпеки і для самої України, яка прагне довести, що її боротьба – це захист не лише власної території, але й демократичних цінностей, на яких стоїть увесь цивілізований світ.
Якщо президент Дональд Трамп та його союзники демонструють готовність віддати перевагу швидкому вирішенню конфлікту, іноді на шкоду українським інтересам, то Володимир Путін отримує сигнал, що шанси на "вигідну" для нього угоду не такі вже й примарні. Усе це може призвести до того, що Росія не вважатиме свою воєнну кампанію провальною. А отже, не матиме внутрішньополітичної або геополітичної демотивації припинити її повторення.
У підсумку, доля "українського рівняння" нині залежить від трьох чинників: рішучості самої України, згуртованості західних партнерів та стійкості міжнародної спільноти до російського тиску. Чи вистачить усім сторонам волі та ресурсу, аби створити мирну угоду, яка не перетвориться на перший крок до нової війни? Відповідь на це запитання визначить не лише майбутнє України, а й баланс сил на світовій арені на десятиліття вперед.
