Після багатьох місяців повільної втрати позицій Україна в березні нарешті отримала рідкісне відчуття фронтового імпульсу. Насамперед ідеться про південь, де на відкритому степовому театрі в Запорізькій області українські сили змогли не лише стримати тиск, а й локально відтиснути росіян.
Аналітики ISW оцінювали, що від початку 2026 року українські війська звільнили приблизно 279 квадратних кілометрів у напрямках Олександрівки та Гуляйполя. Сам Генштаб України подавав і вищі цифри для окремих ділянок, але навіть консервативна оцінка показує: фронт тут знову став рухомим.
Ці успіхи не виникли з порожнечі. Вони стали наслідком поєднання кількох факторів: перегрупування українських сил, вдалого вибору ділянки для контратак і тимчасового ослаблення російської переваги в безпілотному компоненті. Саме на цьому відтинку війна на кілька тижнів перестала бути односторонньою.
За попереднім аналізом Дейком, головний зміст березневого успіху полягає не стільки в кілометрах, скільки в зміні ритму. Україна показала, що навіть за дефіциту людей і техніки може ламати російський сценарій, якщо встигає нав’язати власний темп, вибрати слабку ділянку й розірвати ворожу систему дронового контролю.
Додаткову роль відіграло й обмеження несанкціонованого використання Starlink російськими силами. ISW із посиланням на публікації та коментарі вказував, що блокування таких терміналів на початку лютого ускладнило росіянам зв’язок і частково послабило їхню здатність керувати дронами в окремих секторах фронту.
Але це вікно можливостей виявилося коротким. Уже в середині березня головнокомандувач Олександр Сирський після поїздки на фронт заявив, що Росія концентрує значні сили саме на Запорізькому напрямку й розглядає його як один із пріоритетних. Інтенсивність штурмових дій біля Гуляйполя він назвав вищою, ніж на багатьох інших ділянках.
Президент Володимир Зеленський 16 березня сказав, що Сили оборони зірвали російську стратегічну наступальну операцію, яку ворог планував на березень. Але в тій самій заяві він наголосив: Запорізький напрямок лишається важливим, а росіяни продовжують нарощувати там сили, попри українські удари по їхніх накопиченнях.
Отже, нинішня фаза війни не схожа на перелом у класичному сенсі. Це радше епізод, коли Україна виграла кілька тактичних раундів і змусила Москву переглядати графік та конфігурацію весняно-літнього наступу. ISW прямо писав, що українські контратаки в південній Україні могли завадити запланованій російській кампанії 2026 року.
Однак Росія вже адаптується. За оцінкою ISW, із 17 березня на різних відтинках фронту помітно зросла кількість механізованих штурмів. Це важлива деталь, бо попередні місяці були позначені дрібними піхотними просуваннями та інфільтраціями малими групами, часто на мотоциклах або пішки, під прикриттям дронів.
Повернення бронетехніки, навіть часткове, означає спробу знайти нову формулу прориву. В умовах, коли небо над фронтом насичене FPV-дронами, обидві сторони давно відмовилися від великих механізованих операцій старого типу. Але без броні важко досягти не тактичного, а оперативного результату — прорвати, розширити й утримати пролом.
Для Запорізької області це особливо чутливо. Тут фронт менш “цементований”, ніж на частині Донеччини, а відносно рівнинний рельєф дає шанс і на ривки, і на швидкі контрудари. Саме тому на півдні, ймовірно, розгорнеться не лінійне просування однієї сторони, а серія зустрічних “гойдалок”, де села й посадки переходять із рук у руки.
Російський задум при цьому ширший за саме Гуляйполе. Зеленський також вказував на спроби тиску в Харківській області та на Сумщині, а Сирський говорив про “колосальний тиск” і на сході, передусім у Донецькій області. Це означає, що Москва знову працює через розтягування українських резервів уздовж усієї дуги фронту.
Родина готується до евакуації у січні з Рівного, села за 30 миль на північ від Гуляйполя — Тайлер Хікс
Саме тут і виникає головна небезпека для Києва. Локальний успіх на одному напрямку не усуває структурної проблеми — брак людей, боєприпасів, засобів ППО та необхідність одночасно тримати південь, схід і прикордоння. Росія, навіть за великих втрат, зберігає перевагу в масі й може переводити тиск з однієї ділянки на іншу.
До того ж сам успіх української контратаки частково був забезпечений тим, що раніше Росія розосередила й оголила окремі позиції. Коли противник виявляє слабкість, це не означає, що він зламався; часто це означає лише перехідний стан перед новим накопиченням. Весняна кампанія Москви, схоже, саме так і формується — через повторне стягування сил на пріоритетні осі.
Є й ще один тривожний маркер. Російські FPV-дрони дедалі ближче підступають до самого Запоріжжя, а удари по області стають буденністю не лише для фронтових сіл. У березні фіксувалися атаки по евакуаційному транспорту та житлових будинках, що показує: бойове зближення має прямий цивільний вимір і поступово стискає простір тилової нормальності.
Водночас не слід переоцінювати і російські перспективи. Березневі українські дії вже довели, що Кремль не має автоматичного права на наступальний успіх. ISW ще наприкінці лютого підкреслював: реалії поля бою більше не підтверджують тезу, ніби становище України неминуче лише погіршуватиметься з часом. Це важливе уточнення для всіх розмов про “виснаження”.
Тепер вирішальним стає не сам факт наступу Росії, а його темп у квітні-травні. Якщо Україна зможе знову розірвати зв’язок між російською піхотою, дронами й бронею, нинішній імпульс перетвориться на триваліше стримування. Якщо ні, березневий успіх залишиться важливою, але короткою паузою перед новим великим тиском.
Отже, Запорізький напрямок сьогодні став не просто однією з ділянок фронту, а тестом на те, чи здатна Україна конвертувати тактичні здобутки в оперативну стійкість. Контрнаступ ЗСУ показав, що ініціативу можна перехопити. Російський наступ 2026 покаже, чи вдасться її втримати.
