Український молочний ринок у 2026 році демонструє неоднозначну тенденцію: країна суттєво збільшила закупівлі молочних продуктів за кордоном, водночас експортні показники знизилися. Така ситуація свідчить про зміну балансу між внутрішнім попитом, виробництвом та можливостями українських виробників працювати на зовнішніх ринках.
За попередніми даними Державної служби статистики, які оприлюднила Асоціація виробників молока, у січні–червні 2026 року Україна імпортувала 39,17 тисячі тонн молочних продуктів. Це приблизно на 30% більше, ніж за аналогічний період минулого року.
Найбільшу частку серед імпортованої продукції традиційно займають сири. На них припало близько 60% усіх поставок молочної продукції з-за кордону. Основним постачальником сирів для України залишається Польща, яка зберігає сильні позиції на українському ринку завдяки великим виробничим можливостям та близькості логістичних маршрутів.
Окрім Польщі, значні обсяги сирної продукції надходили з Німеччини, Нідерландів, Латвії та Чехії. Європейські виробники активно представлені в українському сегменті сирів, а збільшення імпорту свідчить про високий попит на цю категорію серед споживачів.
Водночас ситуація з експортом української молочної продукції розвивається складніше. За перші шість місяців 2026 року Україна експортувала 63,78 тисячі тонн молочних товарів, що приблизно на 10% менше, ніж роком раніше. Грошова виручка від експорту скоротилася ще суттєвіше — приблизно на 20% і становила 180,87 мільйона доларів.
Структура українського експорту суттєво відрізняється від імпорту. Найбільшу частку поставок за кордон займає морозиво — 28%. Друге місце посідають згущене молоко та вершки — 26%. Також значні обсяги припадають на сири — 14%, вершкове масло — 10% та казеїн — 8%.
Основними покупцями української молочної продукції залишаються Молдова, Польща та Німеччина. Саме ці країни забезпечують найбільші обсяги закупівель українських товарів молочного сектору.
Попри загальне падіння експорту, у червні окремі категорії продемонстрували позитивну динаміку. Зокрема, Україна збільшила поставки молока та вершків до 1,26 тисячі тонн, що на 6% більше у порівнянні з попереднім періодом. Експорт кисломолочних продуктів зріс до 656 тонн — на 31%, а морозива було поставлено 2,7 тисячі тонн, що на 21% більше.
Однак не всі напрямки показали зростання. Найбільше скоротилися поставки вершкового масла — до 649 тонн, що на 78% менше, ніж у травні. Також зменшився експорт сирів — до 1,08 тисячі тонн, або на 16%.
Загальне зовнішньоторговельне сальдо молочного сектору у червні 2026 року залишалося негативним і становило мінус 2,37 мільйона доларів. Це означає, що вартість імпортованої молочної продукції перевищила доходи від експорту.
Однією з головних причин скорочення експорту експерти називають нові обмеження у вигляді квотування та ліцензування для українських виробників. Особливо складною ситуація стала для експорту вершкового масла.
У галузевій асоціації пояснюють, що механізм ліцензування передбачає внесення депозиту як гарантії виконання поставок. Через це частина європейських трейдерів не готова брати на себе додаткові фінансові ризики.
«Багато європейських трейдерів не хочуть отримувати ліцензії та закладати кошти під ризики невиконання контрактів», — зазначають у галузевому звіті.
Таким чином, український молочний сектор одночасно стикається з двома протилежними процесами. З одного боку, внутрішній ринок активно споживає імпортну продукцію, особливо сири. З іншого — українським виробникам стає складніше нарощувати експорт через регуляторні бар’єри та зміну умов торгівлі.
Ситуацію ускладнюють і наслідки війни для молочної галузі. Пошкодження виробничих потужностей, логістичні труднощі та ризики для підприємств впливають на стабільність виробництва. Одним із таких випадків стала атака на завод «Яготинське для дітей», унаслідок якої загинули четверо працівників підприємства.
Попри всі труднощі, українські виробники продовжують працювати над збереженням позицій на зовнішніх ринках. Однак подальший розвиток галузі залежатиме від доступу до міжнародних ринків, умов експорту, державної підтримки та здатності підприємств адаптуватися до нових економічних викликів.