Україна та Росія досягли угоди принаймні в одному з найболючіших питань війни: обмінятися полоненими та передати тіла 12 000 загиблих військових. Про рішення, яке було схвалене в першому після березня 2022 року раунді переговорів у Стамбулі, стало відомо за підсумками короткої, менш ніж годинної, зустрічі виряджених делегацій.
Обидві сторони погодилися передати по 6 000 тіл вбитих солдатів та обміняти наступну партію полонених, зосередившись насамперед на тяжкопоранених і молодих військовослужбовцях. Перший етап такого обміну відбувся 15 травня й завершився передачею по 1 000 бранців з кожного боку.
Церемонія обміну та передачі тіл проходитиме під контролем чергового раунду консультацій у Стамбулі за медіації президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана. Він назвав зустріч «великим кроком уперед» і висловив сподівання, що незабаром зможе організувати зустріч лідерів США, Росії та України — Дональда Трампа, Володимира Путіна й Володимира Зеленського — у стінах турецької столиці.
Попри це очікування щодо негайного припинення вогню залишаються вкрай низькими: Україна та її західні партнери, серед яких США і країни ЄС, наполягають на безумовному перемир’ї, тоді як Москва вказує, що прагне тільки «довгострокових домовленостей», а не просто «паузи в бойових діях».
Кремль запропонував українській стороні «конкретне припинення вогню на два-три дні в окремих секторах фронту» для евакуації тіл загиблих. У відповідь Київ наполягає, що будь-яка домовленість має закладати можливість масштабнішої та сталішої низки переговорів.
Керівник російської переговорної групи, Володимир Медінський, повідомив, що Москва передала Україні докладний меморандум із власними умовами повного припинення вогню. За його словами, цей документ передбачає послідовний перехід до збереження військових позицій та взаємного звільнення територій, але не безпосереднє «видалення» російських військ із окупованих земель.
У свою чергу голова української делегації, міністр оборони Рустем Умеров, зазначив, що новий обмін зосереджено на тяжкопоранених та полонених до 30 років, а також що Україна отримала проєкт російської мирної угоди, який наразі вивчається для порівняння з власною версією. За його словами, остаточне вирішення багатьох спірних питань можливе лише «в рамках зустрічі Зеленського з Путіним», бо безперервні консультації на експертному рівні не зможуть залагодити питання без громадянського та політичного діалогу на найвищому рівні.
Під час перемовин також піднімалося питання українських дітей, яких бойовики вивезли до Росії. Головний у ГШ ЗСУ Андрій Єрмак звернувся з проханням передати список із 339 імен неповнолітніх, що нібито були депортовані, аби сприяти їх швидкому поверненню. Російська сторона заявила, що «дітей рятували від бойових дій», а не викрадали, і відмовилася повідомити детальніше про їхнє місцезнаходження. Цей епізод викликав гостру полеміку: українці наполягають, що міжнародне гуманітарне право забороняє вивезення дітей із окупованих територій без згоди батьків, а Москва посилається на «екстрені обставини» воєнного конфлікту й «захист дітей від війни».
Передісторія переговорів в Істанбулі має низку важливих відтінків. Зокрема, напередодні другого раунду Україна здійснила одну з найамбітніших операцій — атаку ударними БПЛА на російські стратегічні бомбардувальники в Сибіру. Такі дії, як кажуть аналітики, мали продемонструвати готовність Києва завдавати удару по критично важливих об’єктах глибинного тилу ворога. Водночас у Москві серед «воєнних блогерів» зросли заклики до жорсткої відповіді та ескалації, що додавало тривоги стосовно можливості досягти суттєвої домовленості. Проте у другому раунді сторони все ж зосередились на гуманітарних аспектах, аби попередити кризи з тілоповерненням і полегшити страждання сімей загиблих.
Одразу після свого призначення президентом США Дональд Трамп назвав досягнення угоди в Істанбулі «маленькою перемогою для світу» та знову закликав Зеленського й Путіна зустрітися особисто. Незважаючи на заяви щодо «збереження санкційного тиску на Росію», Трамп стверджував, що «мир усе ще можливий», хоча для цього потрібно переконати Путіна в тому, що подальша ескалація буде невигідною. З огляду на те, що адміністрація США досі залишається основним постачальником високоточної зброї Україні, українська сторона наполягала на збереженні такої підтримки, незважаючи на спекуляції щодо «нової політики» Трампа стосовно Кремля.
Не менш важливим фактором стала позиція Європейського Союзу. Хоча формально представники ЄС не брали участі в турецьких перемовинах, дипломати активно координувалися з Києвом, щоб забезпечити консолідовану реакцію у випадку збереження або поглиблення протиріч. Євроатлантичні партнери України, серед яких Німеччина та Франція, висловили підтримку «рішенню про обмін тіл та полонених», вказавши: «Це мінімальний крок гуманітарного характеру, але справжній мир може настати лише на принципах справедливості та суверенітету України». Показово, що на тлі заяв Москви про «готовність до довгострокового миру» європейські чиновники повторно підкреслили, що досягнення цілісного припинення вогню неможливе без забезпечення відновлення територіальної цілісності України.
За інформацією самопроголошених тимчасових адміністрацій у захоплених Росією регіонах, Москва все ще сподівається закріпити за собою 115,000 квадратних кілометрів території, включаючи частини Донецької, Луганської, Харківської та Херсонської областей. У проєкті дорожньої карти Київ пропонує відмову від обмежень здатності збройних сил, відсутність міжнародного визнання так званого «російського суверенітету» над окупованими регіонами та виплату репарацій. Сторони досі не узгодили ключових питань: статус Криму, остаточні межі, майбутню систему безпеки та форму гарантій для України. Тож обмін полоненими і тілом загиблих став поки що єдиною реальною домовленістю, що дозволяє уникнути подальшого дегуманізації конфлікту.
Проте найбільша інтрига залишається у питаннях майбутніх раундів переговорів. Україна запропонувала провести ще одну сесію до кінця червня, але водночас зазначає: «Лише зустріч Зеленського й Путіна може зняти всі питання конфлікту», наголошував Умеров. Для цього необхідно створити умови, за яких обидві сторони зрозуміють: механічна «зупинка» бойових дій без політичних домовленостей неможлива. Багато хто звертав увагу, що з часу попереднього раунду в Стамбулі у травні 2023 року жодних суттєвих мирних ініціатив не було, адже Москва й далі відкидає мир під «зовнішнім тиском», а Київ не готовий поступатися у питаннях суверенітету та євроатлантичної інтеграції.
Насамкінець, незважаючи на низькі сподівання щодо швидкого врегулювання, досягнутий в Істанбулі погоджений «гуманітарний пакет» залишає хоч би якийсь простір для мінімального діалогу. Він свідчить про те, що навіть у глибокій війні можливі обміни зворушливими сигналами людяності. Однак шлях до комплексного припинення вогню та політичних домовленостей залишається надзвичайно складним: від дипломатичних процесів нині відходить настільки багато факторів – від внутрішньополітичних амбіцій лідерів до військових успіхів на фронті, що жоден раунд переговорів не гарантує поступу поза цим вузьким гуманітарним контекстом.
