Україна та Росія готуються до другого раунду переговорів у Стамбулі за найгарячішої фази війни: наприкінці травня обидві сторони завдали одне одному найпотужніших ударів із літаків, ракет та безпілотників із початку повномасштабного вторгнення. 1 червня Українські спецслужби одночасно атакували російські авіабази в п’яти регіонах, уражаючи літаки А-50, Ту-95 і Ту-22М у Мурманській і Іркутській областях, а вже наступного дня російські сили випустили понад п’ятсот безпілотників і «дезінформаторів» (дронів-камікадзе) по аеродромах і об’єктах критичної інфраструктури України. Попри очевидне поглиблення військового конфлікту, Росія і Україна все ж таки призначили зустріч у п’ятизірковому готелі на європейському березі Босфору на перший понеділковий полудень.
Учасники української делегації прибули до Стамбула близько 13:00 за місцевим часом. Київ відрядив до Туреччини 14 осіб на чолі з міністром оборони Рустемом Умеровим, серед яких — представники Генштабу, Служби безпеки та Офісу президента. Російську делегацію очолив Володимир Мединський, радник Путіна, відомий насамперед як письменник і політик-консерватор. Попри дипломатичну підтримку з боку президента США Дональда Трампа, очікування від зустрічі залишаються стриманими: позиції Москви й Києва надто різняться. Трамп навпаки погрожує обом сторонам відмовою від переговорів, якщо умови й надалі не будуть «результативними».
Ключовою передумовою Києва залишаються три пункти: негайне припинення вогню на землі, у повітрі та на морі, забезпечення гуманітарного доступу й обмін полоненими. Президент Зеленський та міністр Умеров наполягають, що безписовий тимчасовий режим «тиші» має стати першим кроком, без нього неможливо переходити до обговорення подальших політичних умов. Українська сторона наполягала, що Росія повинна за 24 години подати «меморандум» щодо рамкових умов припинення вогню, але Москва в останній момент документ не передала.
Жінка біля свого пошкодженого будинку в Запоріжжі, Україна, в неділю після російського нападу. Томас Пітер
Російські дипломати навпаки вимагають, щоб Київ погодився на попереднє визнання захоплених територій і відмовився від будь-яких намірів щодо вступу в НАТО та інших безпекових домовленостей, які гарантують недопущення розширення альянсу на схід. В Кремлі відкрито заявляють, що «корені конфлікту» полягають і в безпеці РФ, і в нестабільності самої України, і що процес мають супроводжувати масштабні геополітичні поступки Києва. Українська делегація відповідає, що жодного «визнання» незаконних анексій чи формального статусу окупованих українських областей на переговорах не обговорюватимуть.
Поки дипломати ведуть передчасні консультації у вузьких кімнатах готелю «Риц-Карлтон», в тилу тривають найінтенсивніші бої. Російські війська відкрили новий напрямок у Сумській області на півночі України, і ця операція стала найбільшим проривом із осені минулого року. Паралельно ЗСУ здійснили успішні удари високоточними ракетами по переправам на лінії фронту у Харківській області, зрізавши логістику російських підрозділів.
У межах загострення Україна у ніч на неділю запустила десятки ударних безпілотників із тилових укріплень, уражаючи ключові аеродроми РФ. З російської сторони підтвердили, що як мінімум у Мурманську та Іркутську горіли стратегічні літаки: А-50, що забезпечують радіолокаційне супроводження ударних операцій, а також Ту-95 і Ту-22М, здатні нести крилаті ракети. За даними Міністерства оборони РФ, інші пункти в Івановській, Рязанській і Амурській областях відбили атаку й жодного збитого літака там немає. Однак заяву влади Росії важко вважати остаточною, оскільки деякі літаки перебували у ангарах, а постраждалу техніку можуть вивезти для ремонту після завершення пожежогасіння.
Зі свого боку представник СБУ під умовою анонімності розповів, що дрони були завезені на вантажівках у безпосередню ближню зону об’єктів, а запуск відбувався разом із злагодженою системою радіоелектронної розвідки: оператори використовували супутникові канали й комплекси Шпигун-S, щоби пройти крізь систему російської ППО. Першою метою став аеродром «Бєлая», що в Іркутській області та розташований за понад 4 тис. км від Києва. Наступною ціллю стало летовище «Оленя» біля Мурманська, яке обслуговує атомоносці й стратегічну авіацію. Багато відео у відкритому доступі показують, що запускалися дрони із контейнерів на вантажівках за дві — три милі від периметра аеродрому, а під час повернення їх спалювали, аби ліквідувати сліди.
Ця операція стала демонстрацією того, що Україна нині має можливість завдавати болючих ударів не лише у прикордонні області Росії, а й глибоко в тил, погрожуючи стратегічній авіації та створюючи серйозний психологічний тиск на Кремль. У суспільному інформаційному просторі Росії це назвали «чорною добою російської далекої авіації»: навіть глибоко розташовані бази в епоху гібридної війни виявилися вразливими. Через такі успішні операції на полі бою Київ прагне вказати партнерським країнам: якщо Москва гальмує переговори, Україна буде атакувати будь-які російські об’єкти, критичні для ведення війни.
У відповідь на атаку по аеродромах в інших регіонах неділя стала днем масованого удара РФ по українських містах. За даними Повітряних сил ЗСУ, втрат було завдано щонайменше 472 безпілотниками та сімома крилатими ракетами. Більшість дронів перебили підрозділи ППО, однак загинуло щонайменше двоє мирних жителів у Дніпропетровській та Харківській областях, а також багато пошкоджень у Запоріжжі й інших містах. Внаслідок влучання російського надциркумзвукового комплексу у тренувальний полігон ЗСУ на Дніпропетровщині загинули 12 військовослужбовців, понад 60 отримали поранення. Через це командувач Сухопутних військ генерал-лейтенант Михайло Драпатий подав у відставку, визнавши особисту відповідальність за недосконалі заходи безпеки.
Одночасна ескалація з обох боків значно ускладнює переговорний процес. За повідомленнями дипломатів, під час першого раунду у Стамбулі Росія висувала ультиматумні умови щодо майбутнього статусу Криму, Донбасу та гарантій щодо недопущення розширення НАТО. Україна натомість пропонувала домовитися спершу про «тимчасове перемир’я», а потім обговорювати всі інші політичні та дипломатичні аспекти – від безпеки кордонів до відновлення зруйнованої інфраструктури. Але Росія без чітких поступок у безпековій сфері не збирається відмовлятися від номінального контролю над окупованими територіями.
Україна розпочала один із наймасштабніших наступів війни проти авіабаз у Росії, атакуючи об'єкти від східного Сибіру до західного кордону Росії. Анатолій Степанов
У Стамбулі для контролю ситуації й підтримки переговорів прибули представники Міністерства оборони США, а також дипломатичні радники головних країн ЄС. У команді США вказали, що секретар Казначейства, Держдепартамент та Штати вимагають від обох сторін «реальних кроків, спрямованих на мир», а не лише «галасливих заяв із ультиматумами». Євросоюз натомість окреслив принцип: «В одній кімнаті з’ясовувати лише те, що дає шанс укласти тимчасову угоду про перемир’я. Усі інші питання — предмет окремих комісій і обговорень».
Ключове завдання української делегації – домогтися фіксації обопільного припинення вогню з початком у певну годину, проведення безпечних гуманітарних коридорів (з гарантіями, що бої не триватимуть у зоні коридору), а також започаткування процедури обміну полоненими без додаткових вимог «відкотити» українські позиції. Москва натомість вимагає, щоб Київ офіційно відмовився від перспективи членства в НАТО, погодився на «дорожню карту» для «путінської безпеки» й «не чіпати» окуповані Крим і Донецько-Луганські області. Зі свого боку, офіційні особи України ймовірно вкажуть, що жодних компромісів із цим не може бути, оскільки це поставить під сумнів суверенітет держави.
Наразі формат переговорів передбачає лише прямі двосторонні консультації під егідою Туреччини, без безпосередньої участі США та ЄС у кімнаті, але з можливістю опосередкованого консультування. Це робить процес вразливим до інформаційних атак і розидентифікації сторін. Експерти попереджають: якщо жоден із делегованих переговорників не матиме достатніх повноважень для прийняття рішень «на рівні президентів», ув’язнений на цьому етапі статус-кво може закріпитися надовго.
За оцінками міжнародних аналітиків, якщо на цьому етапі сторони не знайдуть «точок дотику» хоча б стосовно гуманітарних аспектів припинення вогню, може виникнути ризик наступного значного загострення бойових дій. Росія вже перебазувала декілька бронетанкових підрозділів із Східного фронту на напрямок Сумщини, а Україна, спираючись на підтримку західних постачальників, продовжує модернізацію ППО та збільшення обсягів виробництва ударних безпілотників. Така ситуація створює небезпеку переростання нинішніх сутичок у багатосторонню ескалацію, коли Сили оборони України вимушені будуть переміщати резерви для захисту тилу, а Москва — шукати шляхи забезпечити хоча б мінімальну стабільність фронту.
Останніми днями одним із яскравих трендів стало зростання активності місцевих військових блогерів із обох сторін: вони одночасно агітують за переговори як передумову «не витрачати людські життя» і водночас підбурюють до продовження «позиційної війни». На фоні цього в Стамбулі зібралися учасники різних аналітичних центрів, які наполягають, що єдиним шляхом для реального досягнення миру є «модульні переговори»: спочатку паралельно обговорити припинення вогню, окремо — гарантії безпеки, згодом — політичні питання та економічну відбудову.
Умовно кажучи, формат «все або нічого» може призвести до чергового провалу. Однак, якщо Києву вдасться витиснути хоча б часові рамки для призупинення бойових дій, це відкриє шлях для міжнародних моніторингових груп із ООН чи ЄС, які могли б розпочати реальне спостереження за «небезпечними зонами» навіть під час війни. Це, в свою чергу, дало б змогу цивільним людям хоча б частково повернутися до звичного життя, адже щоденні обстріли знизяться на час переговорів.
Поки триває церемоніальний початок другого раунду, українська оборона готується до можливого «контрудару» Росії по об’єктах енергетики та транспортної інфраструктури, адже Москва вже попередила про удар «з відповідними наслідками» у разі зриву переговорів. Київ, у свою чергу, закликає союзників прискорити постачання ракетної зброї, спроможної збивати ще більшу кількість дронів та крилатих ракет, аби бодай тимчасово стабілізувати внутрішні райони напередодні зими.
Таким чином, другий тур переговорів у Стамбулі відбувається за надзвичайно сприятливих умов для обох воєнних командувань: жодна сторона не поспішає з поступками, адже бойові дії тривають із новою інтенсивністю. Скоріш за все, делегації формально обміняються списками вимог і не досягнуть консенсусу, а це підсилить риторику «недовіри» з обох боків. Відтак, навіть якщо зустріч у Стамбулі призведе до підписання декларації про «добру волю» та намір працювати далі, реальні дії на поле бою визначатимуть, чи можливий хоч якийсь «перезавантажувальний» формат перемир’я в найближчому майбутньому.
