Завдяки підтримці правозахисних організацій та створенню мережі SEMA Україна, постраждалі знаходять сили говорити про свою біль та вимагати справедливості.
В умовах триваючої війни та російської окупації українських територій, особливо в південних регіонах, багато жінок стали жертвами сексуального насильства, але довгі роки страху, сорому та соціальної стигматизації змушували їх мовчати. Проте останнім часом, завдяки зусиллям правозахисних організацій та створенню мережі підтримки SEMA Україна, українські жінки все частіше набувають сміливості розповідати про свій досвід і звертатися за допомогою.
Голос тих, хто мовчав
Один із прикладів – Лютмила, жінка з Херсонської області, яка, незважаючи на жорстокість нападу, змогла зібратися з силами і поділитися своєю історією з невеликою групою жінок під час зборів у палатці в центрі одного з сіл. «Що я пережила, — каже вона, — це не тільки фізичний біль, але й душевна травма, яку важко вилікувати. Мене били, зґвалтували, але завдяки підтримці інших я знайшла сили продовжувати жити», — говорить Лютмила, голос якої здригається від спогадів.
Її історія, як і свідчення інших жінок, є болючим нагадуванням про те, що сексуальне насильство під час війни стає одним із найтемніших аспектів російської агресії. Правозахисники стверджують, що офіційні дані можуть занижувати масштаби проблеми, адже лише 344 випадки сексуального насильства були зареєстровані за період російської агресії з 2022 року, тоді як численні активісти вважають, що реальна кількість випадків сягає тисяч, і майже в кожному селі, яке перебувало під окупацією, є свій випадок такого злочину.
Перші кроки до відновлення справедливості
Попри страх та сором, деякі жінки зважились розповісти свою історію, долаючи мовчання, яке так довго панувало. Окрім Лютмили, ще дві постраждалі, Тетяна (61 рік) і Аліса Коваленко (37 рік), почали виступати на сільських зборах, щоб підняти проблему сексуального насильства на загальнодержавному рівні. Аліса Коваленко, яка стала однією з перших жінок, що відкрито розповіла про напад, трапився ще в 2014 році під час війни з російськими сепаратистами на сході України. Її історія стала прикладом для інших, і незабаром вона приєдналася до ініціативи, спрямованої на створення мережі підтримки серед постраждалих.
Школа, яка під час окупації Херсонщини використовувалася як російська база. Оксана Парафенюк
Система підтримки SEMA Україна
Основним рушійним фактором, який дозволив жінкам почати говорити про свої переживання, стала організація SEMA Україна. Заснована у 2019 році Іриною Довган, яка сама пережила жорстоке зґвалтування під час окупації на сході України в 2014 році, SEMA (слово, що означає «говори», із суахілі) спрямована на те, щоб створити безпечний простір для жінок, які стали жертвами сексуального насильства в умовах війни.
Сьогодні мережа SEMA Україна об’єднала понад 60 постраждалих жінок, які отримують психологічну, медичну, юридичну та фінансову допомогу. Організація допомагає їм не лише подолати психологічні наслідки травми, але й вчить, як правильно розповідати свою історію, щоб вона не залишалася поза увагою правоохоронних органів. «Завдяки цій спільноті я знову навчилася жити, — каже Лютмила. — Я почала знову їсти, посміхатися і вірити, що наша історія може змінити світ». Ці слова нагадують про те, як важливо мати підтримку в такій скрутній ситуації.
Розповіді, що відкривають нову сторінку
На одному з останніх сільських зборів, Тетяна, власниця невеликого магазину в селі Херсонської області, вперше виступила перед журналістами, розповівши про свій досвід. За її словами, російські солдати часто заходили в їхній магазин, а коли він був зачинений, вони ламали двері, а потім одного вечора, коли Тетяна намагалася втекти, зупинили її, розбили їй вікно і влаштували напад прямо у дворі. «Вони тягунили мене за волосся, били, а потім одного з них зґвалтував мене», — каже Тетяна, і її голос тремтить від болю, що ще не вщух. Ці жахливі подробиці демонструють, наскільки глибокою є рана, яку залишають насильницькі дії, і як важко жертвам подолати не лише фізичні, а й психологічні наслідки.
Інша жінка, яка бажала залишитись невідомою, розповіла, що змушена була ховатися після нападу, часто перебуваючи в ізоляції, і лише за підтримки родини зважилась звернутись до поліції. Її історія є прикладом того, як страх бути засудженою чи виключеною з суспільства змушує багатьох жінок мовчати про насильство, яке вони пережили.
Важливість громадської підтримки та міжнародної уваги
Проблема сексуального насильства у війні не обмежується лише окремими випадками. За даними правозахисних організацій, за час російської агресії зареєстровано понад 344 випадки, з яких 220 – це випадки насильства проти жінок, серед них 16 – неповнолітніх. Однак активісти переконані, що реальна кількість таких випадків набагато більша. Доклади ООН підтверджують, що російські солдати систематично здійснювали акти сексуального насильства проти українських жінок, тоді як випадки порушень прав людини з боку українських сил – практично відсутні.
Міжнародна спільнота, зокрема організації, що працюють у сфері прав людини, висловлюють занепокоєння тим, що жертви часто залишаються без належної підтримки через страхи перед стигматизацією та репресіями. У цьому контексті зростає важливість створення безпечних просторів, де жінки можуть відверто говорити про свої переживання, отримувати допомогу та, насамкінець, домагатися справедливості.
Супровід цих зусиль здійснює міжнародна мережа SEMA, яка не тільки надає практичну підтримку, але й допомагає створити глобальну платформу для обміну досвідом і підвищення обізнаності про проблему сексуального насильства у збройних конфліктах. Так, вже цього місяця представники SEMA Україна вирушили на сесію Комісії ООН з питань статусу жінок, де будуть демонструвати фільм, у якому зібрано свідчення українських жінок, що пережили насильство. Разом з групою українських чоловіків, що також стали жертвами зловживань, вони подадуть апеляцію за те, щоб Росія була офіційно визнана як держава, відповідальна за сексуальне насильство під час окупації.
Жінки обговорюють різні маршрути, якими вони рятувалися від окупованого Херсона. Оксана Парафенюк
Подолання стигматизації та психоемоційна реабілітація
Для багатьох жінок відкриття та обговорення досвіду сексуального насильства стало першим кроком до психоемоційної реабілітації. За словами представниць SEMA, вживання заходів щодо психологічної підтримки та реабілітації має критичне значення для зменшення наслідків травми. «Ми вчимо жінок не лише говорити про свою біль, але й приймати її як частину свого досвіду, що допомагає їм не застрягати у минулому», — говорить представниця однієї з груп підтримки. «Якщо біль залишиться заблокованим, як пісок у годиннику, нічого не зможе пройти далі», — додає вона.
Це переконання знаходить відгук серед учасниць зустрічей, які відзначають, що навіть невеликі акти взаємної підтримки змінюють їхнє ставлення до себе. Жінки, які вийшли на публіку, зазначають, що спільнота, де кожна з них може почуватися в безпеці, є першою умовою для подолання сорому і самотності, які часто супроводжують подібні травми. Вона розповідає: «Завдяки цій спільноті я навчилася знову їсти, знову сміятися та вірити, що наша історія має значення».
Висновки та погляд у майбутнє
Рух українських жінок, які починають відкрито говорити про сексуальне насильство, є важливим кроком у боротьбі з безкарністю та стигматизацією, яка довгий час заважала постраждалим отримати належну допомогу. Завдяки організаціям на кшталт SEMA Україна, жінки отримують можливість не лише розповісти свою історію, але й стати частиною глобальної боротьби за права людини, нагадуючи світу про жахи війни та необхідність відновлення справедливості.
Хоча біль і травма, які пережили жертви, надовго залишаться в їхній пам’яті, відкритий діалог і спільна підтримка допомагають створити основу для майбутніх змін. Поступове відкриття цієї теми в українському суспільстві, незважаючи на глибоко вкорінені традиції консерватизму та релігійності, свідчить про те, що час мовчання добігає кінця. Зараз, як ніколи раніше, важливо, щоб голоси постраждалих були почуті, а міжнародна спільнота не залишала їх без уваги.
Жінки спілкуються після засідання SEMA Україна. Оксана Парафенюк
У майбутньому важливо продовжувати роботу з психологічної реабілітації, медичної допомоги та юридичного супроводу для тих, хто пережив сексуальне насильство, адже кожна історія – це виклик системі, яка має забезпечити захист і справедливість для всіх громадян. Відкритий діалог може стати каталізатором для законодавчих змін та створення програм, спрямованих на підтримку жінок, які зазнали насильства, що, в кінцевому рахунку, сприятиме зміцненню суспільства і допоможе подолати наслідки війни.
Таким чином, поступове виходження українських жінок з тіні мовчання є не лише актом особистої мужності, а й важливим соціальним процесом, що має потенціал змінити ставлення суспільства до проблем сексуального насильства. Це – тихий, але потужний протест проти стереотипів і стигматизації, що надихає інших жінок говорити відкрито про свою біль і домагатися правосуддя. Історії Лютмили, Тетяни, Аліси та багатьох інших є символом стійкості та надії, які дають можливість створити майбутнє, де права жінок будуть поважатися, а насильство не залишиться безкарним.
