Колись мешканці Венеції боролися з набігами морських хвиль, насипаючи навколо островів кам’яні дамби й пристосовуючи лагуну під потреби свого водного міста. Нині венеційці вимушені протистояти іншим хвилям — мільйонам “мordi e fuggi” туристів, які в день хилядно шикуються коло П’яцца Сан-Марко й мосту Ріальто, перекушують на ходу, залишають купи сміття й так само швидко зникають, майже нічого не витративши на місцеву економіку.
З цією проблемою муніципальна рада Венеції вирішила боротися за допомогою вхідного внеску, який повернувся цього року в оновленому вигляді. П’ять євро за квиток, придбаний заздалегідь, і вже 10 євро — у разі реєстрації менш ніж за три дні до приїзду. Така диференціація покликана стимулювати відповідальний підхід до планування поїздки та відсіювати “спонтанних” відвідувачів, котрі приїжджають лише на кілька годин.
Пілотний проєкт стартував минулого року: упродовж 30 днів туристи сплачували 5 євро, й місто зібрало близько 2,8 мільйона євро. Більша частина коштів пішла на організацію системи продажу квитків, впровадження QR-кодів та налаштування моніторингу потоків гостей. Венеційський радник із туризму Сімоне Вентуріні називає внесок “унікальним інструментом” для регулювання навантаження на інфраструктуру, від транспорту до вивезення сміття, й водночас способом донести світу: “Венеція — крихка, й до неї треба ставитися з повагою”.
Цьогоріч міська влада майже вдвічі розширила кількість “платних” днів — тепер це 54 пікові дні між квітнем і липнем. Інша новація — введення подвійного тарифу для тих, хто зареєструється надто пізно. Для порівняння: у 2024‑му всі сплачували єдину ставку 5 євро незалежно від терміну броні.
Система реєстрації працює через офіційний сайт: відвідувачі отримують QR-код на смартфон, що є підтвердженням оплати та дозволу на вхід у межах 8:30–16:00. Зі скануванням коду на в’їздах до історичного центру охоронці перевіряють, чи заплатив гість внесок. Однак резиденти міста, студенти університетів, люди, які працюють у Венеції, а також зареєстровані постояльці готелів і апартаментів та близькі родичі місцевих мешканців квиток не купують — вони вже сплачують туристичний податок за ночівлю або є виключеннями за іншими правилами.
Попри прямий намір обмежити “мordi e fuggi” потік, критики сумніваються в ефективності такого підходу. Моніка Самбо, депутатка від опозиції в міській раді, вказує, що підвищення збору нічого не змінило в геометрії натовпу. За її словами, “на дні з внеском навіть фіксували вищу зазвичай кількість відвідувачів”. На її думку, час відмовитися від ілюзій: “Не можна перетворювати Венецію на парк атракціонів із квитком на вхід. Необхідна чітка квота денних туристів і контроль над розміщенням гостей у готелях і апартаментах.”
Згідно зі звітом міської влади, для точного підрахунку туристів у Венеції вже використовують поєднання даних із мобільних операторів і вуличних камер спостереження. Такий “загальний нагляд” часто критикують як надмірно інвазивний. Крім того, на вулицях заборонено групові екскурсії більше ніж для 25 осіб та гучне звучання мегафонів, аби зменшити шумове навантаження на вузькі вулички.
Додатковий тиск на адміністрацію створює ЮНЕСКО. У 2023 році експерти агентства визнали масовий туризм однією з ключових загроз для Венеції разом із кліматичними змінами та інтенсивним будівництвом. Місто демонструє вхідний збір як одне із рішень, що дозволили не потрапити до списку об’єктів Світової спадщини “під загрозою”. Торік делегація ЮНЕСКО вже відвідала Венецію й мала повернутися для перевірки прогресу — остаточне рішення ухвалюватимуть цього липня в Парижі.
Сторони, заручившись цими заходами, разом із місцевими підприємцями сподіваються, що внесок допоможе зменшити перенавантаження основних туристичних вузлів і спонукатиме гостей залишатися в місті довше, витрачаючи кошти у кафе, крамницях та музеях. Однак успіх подібної моделі залежить насамперед від того, наскільки гнучкими та прогресивними будуть подальші кроки міської та регіональної влади: від створення нових культурних маршрутів за межами центру до підтримки малих бізнесів у віддалених районах лагуни.
На тлі глобальних дискусій про стійкий туризм приклад Венеції може стати попередженням іншим історичним містам: навіть найвідоміші пам’ятки можуть втратити свою унікальність, якщо не виробити баланс між захистом спадщини та розвитком галузі, що є локальним джерелом доходів. Водночас вхідний внесок — це лишень один з “інструментів”, який потребує підтримки комплексними рішеннями, здатними трансформувати спосіб взаємодії гастролерів із містом-музеєм.
